Слава ЗСУ!

- Значить, любиш.

- Ні, не люблю.

- Якби не любив – тобі було б байдуже, і ти б пробачив.

Був ранок. Яскраво світило весняне сонце. Саша, як зажди, вранці чекав Мишка біля його під’їзду. Нарешті, напівсплячий Мишко спустився.

- А-а-а, спати хочу, - позіхнув Мишко.

- Пішли швидше, вже запізнюємось.

- Той що, все одно, малювання. До того ж ми ж швидше за всіх намалюємо, - прикриваючи рот, сонно пробурмотів Михайло.

- Особливо, ти, - скептично відповів Сашко.

Хлопці направилися до стежини, яка вела у школу.

- Мені вчора дзвонила Янгол, - невпевнено почав Саша.

- Що? Серйозно? Знову?

- Так.

- І що?

- Нічого. До пів ночі сперечалися з нею.

- Про що?

- Та, про одне-друге.

- М-м-м. Я думав, вона уже перестала дзвонити.

- Я теж.

- Я чого вона так довго не дзвонила? – поцікавився Мишко.

- Літала між зірок.

Мишко засміявся.

Саша образливо поглянув в його сторону.

- Чого ти? – штовхнув Мишко Сашу під бік, побачивши сумне обличчя.

- Смієшся? Не знаю, навіщо тільки розповів тобі. Думав, не казати.

- Та ну… Краще вже кажи. Я не буду сміятися.

- Але ти ж не віриш! – вирвалося у Сашка.

- А ти віриш?

- Вірю.

- І в твоїй душі немає ні краплі сумнівів, що це обман.

- Немає, - впевнено відповів Саша, поглянувши на небо.

Мишко знову засміявся.

- Сподіваєшся, що ти скажеш, а вона там почує.

- А коли й так, то що.

- Нічого, - понуро відповів Мишко. – Ти головне розповідай мені, добре?

- Добре. А ти обіцяй, що спробуєш повірити. І ніяких дурниць з вгадуванням телефонів та пошуком адрес.

- Добре.

День пролетів швидко. А потім Сашка забрали на відбір для участі у олімпіаді з англійської мови, і Мишкові довелося іти зі школи самому.

Саша вдало написав шкільну олімпіаду і вже здав свою роботу. Разом із ним за сусіднім столом сиділа Поліна, яка теж брала участь в олімпіаді. Вона весь час дивилася на Сашка і явно думала зовсім не про олімпіаду.

Коли всі здали свої роботи, зайшов викладач і сказав, що зараз буде другий етап олімпіади. Бо треба ж не лише вміти писати англійською, але і розмовляти. Тому другий етап – усний. Кожний по черзі заходитиме в аудиторію і спілкуватиметься з комісією декілька хвилин, відповідатиме на питання, розповідатиме те, що проситиме комісія.

Всі вишикувались в чергу перед аудиторією. Поліна стала поруч з Сашою.

- Ти все написав? – запитала вона після довгої мовчанки.

Саша, не маючи бажання спілкуватися, махнув головою.

- Я теж усе. Думаєш, переможе хтось із нас?

Саша мовчки знизав плечима.

В голові Саші крутилися різні думки та слова. Він хотів зараз виплеснути всю свою образу на Поліну і задати їй одне єдине питання: Нащо вона це зробила – вкрала його вірші, його славу, його нагороди? Все це мало належати йому. Він мав виступати на тому телебаченні!

Але як почати цю розмову? Якби ж сюди зараз Янгола. На вухо. Хай би прошепотіла йому, що робити, що казати. Хоча, ні. Хай би краще зробила так, щоб Поліна зникла назавжди. Нехай, навіть, іде назад на телебачення і читає усім його вірші. Хай так. Аби лише не стояла біля нього і не краяла йому серце.

Саша поглянув на Поліну. Вона посміхалася, і була дуже гарненька. Може, він іще і кохав її. Але цього разу помилки вдруге він не повторить. У нього ж є Янгол. Нащо йому та Поліна? Той Янгол його любить і щиро бажає щастя, в усьому допомагає. А ще, колись, вони візьмуться за руки і полетять до зірок і закружляють у небі. І тоді не буде ніяких проблем, і не буде в його житті ніякої Поліни.

- Чого ти мовчиш? – нарешті, запитала Поліна, перервавши його думки. – Таке враження, що літаєш десь поміж зірок.