Слава ЗСУ!

- Сашо. Ти вже зробив фізику? – почувся голос Мишка.

- Так. А що?

- Та там багато… Я боюся, не встигну на перерві списати в тебе.

- А завтра фізики, мабуть, не буде. Вчителька захворіла.

- О! Супер. Ну тоді бувай.

- Бувай, - посміхнувся Саша і знову взявся читати.

Телефон подзвонив вдруге.

- Ало, - відповів Саша.

- Сашо, а я тільки-но говорив зі Стьопою, - продовжив Мишко, - і він сказав що бачив фізичку сьогодні в школі. Вона не захворіла!

- Так, я теж її бачив сьогодні, - зітхнув Сащко. - Але на минулому уроці вона казала, що скоріше за все наступного разу її хтось замінятиме, бо вона збирається до лікаря.

- О, супер! – радісно вигукнув Мишко. – Бувай.

- Бувай.

Саша поклав трубку і відсунув подалі телефон, сподіваючись що Мишко, нарешті, вирішив усі проблеми з домашнім завданням, заспокоїться та дасть Саші спокійно почитати.

Та телефон подзвонив втретє.

- Ну що ще? – злісно викрикнув в трубку Саша.

- Привіт…

Саша моторошно замовчав, почувши знайомий голос.

- Янголе. Ти?

- А хто ж іще?

- Янголе, - промовив Саша. – Який я радий тебе чути. Тебе так довго не було.

- Так. Давненько, - посміхнулась Янгол.

- Чому, де ти була? Чому ти забула про мене?

- Я не забула. Я просто літала…

- Літала? Справді? Де?

- Скрізь… У небі між зірок. І було так гарно… М’які розпатлані хмари. А синє небо, мов хвилі Дніпра. І вітер, який обвіює крила…

- Неймовірно.

- Колись полетимо удвох…

- Коли?

- Коли наважишся… стрибнути вниз, в мої обійми. Коли повіриш в мене так, що не буде жодного сумніву і пустиш мене у своє серце назавжди…

- Я вірю, - впевнено відповів Саша. – І пускаю в серце. Та коли стою на балконі і дивлюся униз – щось мене тримає…

- Може, здоровий глузд. – пожартувала дівчина

Саша засміявся.

- Ну розповідай. Як у тебе справи? Ти ще пишеш свої вірші?

- Та ні, вже не пишу. – сумно відповів хлопець.

- Ні? Чому? – розчаровано перепитала Янгол.

- Та якось не виходить.

- Мабуть, через Поліну, - здогадалася дівчина.

- Може, - знизав плечима Саша.

- Що там у тебе з нею?

- Нічого.

- Любиш її ще?

- Не знаю.

- Не любиш?

- Не знаю. Може, люблю… Я про це не думаю.

- Так подумай.

- Нащо?

- Бо я питаю, - засміялась Янгол.

- Я в ній розчарувався… От і все.

- Назавжди?

- Не знаю… А що ти мені порадиш?

- Хм, – задумалась Янгол. – Знаєш, думаю, все вирішиться саме собою. А ще, знаєш, люди кажуть, ціль виправдовує засоби. Може, в чомусь вона і права. Принаймні, досягла, чого хотіла.

- Погана в неї ціль… І засоби теж погані.

- Мабуть. Але ти не маєш права її ненавидіти. Серце твоє чисте і душа чиста. Пробачай усім, і будеш іще чистішим.

- Їй не можу пробачити.