Слава ЗСУ!

- Ні.

- А якщо паспорт є?

Жінка посміхнулася і, простягнувши руку і вікно, взяла паспорт. Потім відкрила його і вбила якісь дані в комп’ютер.

- Такого абонента немає, - відповіла вона, віддаючи паспорт.

- Як нема? Має бути!

Жінка іще раз набрала прізвище та ініціали.

- Ні. Немає.

Хлопці знову переглянулися.

- Хм-м-м… Дивно.

- Назвіть номер свого телефону, - звернулася операціоніст до Мишка.

- 33-97-95, - впевнено відповів Мишко, який напам’ять знав телефон найліпшого друга.

Жінка швидко набрала його на клавіатурі.

- Гомельчук О.П, - відповіла жінка. – Паспорт має бути Гомельчука Олега Петровича.

Стьопа поглянув на Мишка очима, повними здивування.

- А він помер, - відповів Мишко. – Вже місяць, як помер.

- Значить треба переоформити телефон на маму. І вже тоді приходити з її паспортом. Наступний.

Біля вікна операціоніста давно зібралася черга, і всі з нетерпінням чекали коли хлопці, нарешті, вже вирішать свої питання. Коли жінка сказала «наступний», то Стьопа, навіть, не встиг нічого більше промовити, як нахабний чоловік відштовхнув його в сторону і почав показувати операціоністу якісь свої папірці.

Мишко сумно подивився на Стьопу, який тримав паспорт Сашиної мами.

- І що тепер?

- Нічого… Тепер треба по старій схемі покласти паспорт назад у тумбочку.

За пів години Стьопа та Мишко знову прийшли в гості до Саші. І, навіть, щоб довго не придумувати привід лишитися, принесли йому чіпси та солоні горішки. Цього разу Саша зустрів їх більш радісно. Стьопі знову ж таки легко вдалося підкласти телефон у тумбочку, на те саме місце, поки Саша та Мишко обговорювали картинку з людиною павуком, яка була зображена на пакетику з чіпсів.

Наступного дня все змінилося. Саша та Мишко знову почали товаришувати, і щодня їх дружба ставала більш сильнішою, а Стьопа-розбишака щоразу відходив на другий план. Іноді коли Стьопа підходив, то Саша з Мишком одразу замовкали, бо не можна ж, щоб їх таємниці знали всі навколо. А Стьопа такий, що язика за зубами точно не втримає. Тому і доводилося критися від нього.

А далі все пішло само собою. Саша та Мишко знову почали ходити разом в школу та зі школи. Разом у вихідні грали на вулиці, на перервах Мишко натхненно списував у Саші – і здавалося життя налагоджується.

А приблизно через місяць до школи повернулася Поліна. Її зоряне життя скінчилося, одразу, як тільки її мати – сексапільна ведуча нічного шоу Лілея - посварилася з одним із своїх коханців – директором телеканалу. Лілею вигнали. А вести шоу стала більш «пишногрудіша» та молода дівчина. Після цього талановита Поліна пропала зі своїми віршами з усіх телеекранів. Ніхто не запрошував її виступати, не вручав нагород, не пізнавав на вулицях. Миттєва слава…

Поліна вернулася до звичайного ритму життя з навчанням, школою, уроками. Щодня вона розповідала подругам байки про те, якою популярною була і скільки дипломів отримала за той час, поки вони пройшли в шкільних посібниках один параграф. Дівчата вилися навколо неї, мов ті змії, по тисячу разів перепитували одне і те саме, сотні разів з подивом в очах вислуховували одні і ті самі історії. Та скільки ж можна вже?

Та найбільш образливим було те, що найпершою підлабузницею серед цих подруг була Лариса. Коли Поліни не було, і вона дружила з Сашком то щодня розповідала йому, як Поліна крала її вірші, твори, як знущалася з неї. А коли та повернулася, то Ларису, немов підмінили. Навіщо ж вона це робить? Вона ж уже обпеклася Поліниною дружбою, та, мабуть, життя її так і не навчило.

Лариса щодня поправляла Поліні зачіску, поки та малювала в своєму блокнотику з краденими віршами, носила за неї підручники, і, коли Поліна говорила, Лариса, як і більшість дівчат, посміхалися і активно махали головами, наче Поліна - вчителька.

Саша не раз обговорював з Мишком Ларисину поведінку. Мишко був згоден, що Лариса вже надто перебільшує роль Поліни в своєму житті. Та що з цим поробиш? Дівчата.

З приходом Поліни ситуація в класі змінилася. Саша перестав спілкуватися з Ларисою, та й, взагалі, з усіма дівчатами. Його другом був лише Мишко, а іноді ще Стьопа, який весь час нав’язувався іти з ними.

Поліна ж знову зайняла в класі позицію лідера. Копії її дипломів вивісили у школі і, щоразу, коли приходив новий вчитель, то найбільше уваги приділяв їй – вона ж зірка, хоч уже і не в зеніті слави.

З Сашою Поліна більше не спілкувалася. Одного разу, щоправда, вона, як колись підійшла до його парти, та Саша зробив вигляд, що не побачив її і продовжив читати конспект. Мишко тоді штовхнув Сашу під лікоть, вирішивши, що той, дійсно, не бачить своєї коханої, та Саша не зреагував, зосереджено гортаючи сторінки. Не ясно, чи зрозуміла Поліна, що Саша говорити з нею не хотів, чи повірила, що він просто зачитався, але у будь-якому випадку, до його парти вона більше не підходила.

Був вечір. Саша вже зробив уроки і натхненно перечитував Гарі Потера. Подзвонив телефон. Саша потягнувся за трубкою і притулив її до вуха:

- Ало.