Слава ЗСУ!

Цим діалогом видно, що росіяни підтримують свого лідера в його злочинах, згодні з ним, з цікавістю дивляться, як він ділить чужу країну, та впевнені в тому, що він може та має право «похоронити» іншу країну.

Божевільні люди ці росіяни.

Хворі на голову.

Але вони так не думають – вони вважають себе найкращими, найкращою нацією, найкращою країною.

Вони впевнені в своїй особливості та унікальності як народу.

Як там не було, продовжую розповідь, бо я хочу розказати про все…

Отже, зробимо крок – і опинимося у 24 лютого 2022 року…

До острова Змія наближався корабель Терорстану. З нього пролунав голос:

- Я – терорстанський воєнний корабель, пропоную скласти зброю та здатися.

- Терорстанський воєнний корабель, й-д-и на-х-у-й!

А потім були тільки постріли… Запис обірвався на цих звуках обстрілів.

Війна почалася в чотири години ранку.

Вся країна Світлокрай зазнала авіаударів.

А тепер більше пірнаємо в казку і менше використовуємо фактів.

І настав час знайомитись з головними героями казки.

Руслана – висока руса зеленоока дівчина років двадцяти п’яти, співачка.

Степан – хлопець років тридцяти середнього зросту з каштановим волоссям та карими очима, охоронець в мирному житті та військовий, коли треба захищати рідну країну…

Отже, чотири години ранку 24 лютого…

Місто спить, простір заполонила темрява та тиша.

І…

Руслану розбудив «бах» з вулиці, а потім вона відчула, як здригнувся дім. Ззовні донісся звук повітряної тривоги.

Руслана скочила на ноги, хапаючи телефон, який до цього лежав поруч з нею біля подушки.

Степан скочив теж:

- В тамбур! – Крикнув він.

Вони побігли, в чому спали, в коридор, спільний для двох квартир, хапаючи по дорозі наплічники, які були давно підготовлені, з документами та найнеобхіднішим (бо загроза вторгнення існувала вже давно й розвідка попереджала про це) та беручи верхній одяг.

Цієї ж миті подзвонила Руслані її мати:

- Доню, тато подивився новини перед роботою: Терорстан напав на Світлокрай, Терорстан зараз бомбить всі наші міста. Я чую безперервні вибухи.

- Степане, війна почалася… - Руслана переказала почуте, не вимикаючи телефонну розмову, але мати її перебила…

- Терорстан називає це військовою операцією по демілітарізації та денацифікації Світлокраю, а не війною… - З телефону почувся її голос.

- Ви де? В тамбурі? – Запитала Руслана.

- Так. Але татові треба збиратися на роботу… - Відповіла мати.

- Але ж заводи можуть бомбити… - Припустила Руслана.

- Він говорить, що там є укриття, в одному він сховається. Він боїться запізнитися… Головне пройти через прохідну, відбитися, а потім…

- Він може не дійти до роботи… - Сказала Руслана.