Слава ЗСУ!

Ці зомбі, коли тікають від воїнів світлокраїнців, заміновують усе: дитячі іграшки та ліжечка, холодильники, пральні машини, документи, вхідні двері, дороги, кладовища.

Ці зомбі бомблять натовпи, які чекають на евакуаційний потяг, щоб втекти від війни.

Ці зомбі бомблять лікарні, у тому числі дитячі лікарні, та пологові будинки.

Ці зомбі вбивають породіль та щойно народжених дітей.

Ці зомбі стріляють по атомних станціях, бо їм наказали по них стріляти.

Ці зомбі прасують міста, в яких колись відпочивали.

Ці зомбі стирають з лиця планети міста, в яких народилися та виросли.

Дивні, хворі, божевільні чи дурні вони, ці зомбі? Чи жорстокі? Настільки, що вбивають колишніх свої сусідів та друзів?

Ці зомбі бомблять, виконуючи наказ, країну, в якій залишилися їхні батьки…

Як може взагалі існувати така країна, як Терорстан?

Але вона існує та погрожує всьому світу ядерною зброєю…

Нічого!

Світ перестав боятися Терорстан після того, як воїни Світлокраю дали другій армії світу відсіч.

Весь цивілізований світ став активно підтримувати Світлокрай після того, як побачив, що Світлокрай не здався, не здається та ніколи не здасться.

А після того, як світові лідери та діячи побували в селище під столицею та на власні очі побачили ці жахи з закатованими людьми, то після цього весь цивілізований світ став більш рішуче підтримувати Світлокрай зброєю.

Звісно, вони хочуть зупинити це зло на території Світлокраю, а не пустити його, це зло, до себе в дім.

Бо…

Весь світ побачив, на що спроможний Терорстан, яке зло та катування, руїни та смерть, терор та фашизм він несе.

І це зло зупиняють наші воїни – воїни Світлокраю, які становляться ангелами після смерті. Поки що вони набувають крила тільки так…

Але в нас казка.

І в казці можливе все…

8

На вулиці вже темніло: починався вечір.

Звуки вибухів на якийсь час припинилися…

Через закриті двері почувся якийсь шерех. Потім звук прокручування замка.

Двері відчинилися: на порозі стояв Назар…

- Назаре! Тато! – Крикнули Зоряна та Ярослав та кинулися на шию батьку.

- Я приїхав… - Тихо сказав він.

- Війна почалася… - Прошептала Зоряна.

- Я знаю. Я відпросився з роботи, щоб приїхати до вас. Я трохи побуду з вами, поки все це не уляжиться.

- Як добре, що ти з нами…

Вони залишилися вдома, очікуючи, що весь цей морок скоро закінчиться.

Але він тільки починався.

Марі оточили з усіх сторін.

Люди розкуповували з магазинів останні запаси, які вже продавали за дуже дорого.

Безготівковий розрахунок припинився.

Маленькі магазини позакривалися.