Слава ЗСУ!

Залишилися тільки супермаркети, які впускали тільки по двадцять чоловік за раз.

Треба було заздалегідь займати чергу, щоб через три-чотири години очікування на вулиці потрапити до магазину.

Ці довжелезні черги бомбилися… вбиваючи зразу багатьох…

Деякі заправні станції були закриті зразу з початком повномасштабного вторгнення, власники поїхали, не розпродавши те пальне, яке лишилося в цих закритих заправках. Все одно їх потім підвали придурки Терорстану…

Зомбі бомбили житлові будинки, лікарні. Пологовий будинок та дитячу лікарню повністю розбомбили.

В Марі починалася гуманітарна криза.

Відключилися опалення, газ, електроенергія, водопостачання, Інтернет.

Люди вже не могли дізнатися, що ж відбувається…

Запаси закінчувалися.

Люди почали ходити по воду в інші вулиці міста по дорозі смерті… Бо вздовж цієї стежки лежали тіла вбитих від снарядів.

Жителі Марі йшли за водою під обстрілами та бомбардуванням, не знаючи, повернуться чи вони назад.

Сходити по воду – це вже був квест на везіння: попаде снарядом в тебе чи ні…

Назару та його родини пощастило, що вони жили на околиці цього міста, бо прибережна частина Марі була розчавлена постійними обстрілами з моря, з повітря та впритул з танків.

Вибратися з Марі було вже не можливо.

Назар зі своєю родиною жили в своїй квартирі, спали на полу на матраці у верхнім одязі у шапках, а зверху вкривалися ще одним матрацом, щоб з вікон нічого не долетіло.

Кожні дві хвилини будинок трясло від постійних прильотів.

Їсти та пити вже було нічого.

Люди Марі спочатку пити розтанутий сніг, а потім дощову воду та й, звісно, ходили по воду по шляху смерті під постійними обстрілами.

Зомбі не погоджували зелених коридорів, про які постійно просив уряд Світлокраю.

А потім, коли зомбі дали згоду на зелені коридори, про які вже вимагала влада Світлокраю та міжнародне суспільство, ці ж самі зомбі й обстрілювало ті самі погоджені зелені коридори.

Спочатку дозволяли виїхати лише на своїх авто, а відправлені Світлокраїм для евакуації людей автобуси з гуманітарним вантажем блокували, гуманітарку крали ті мерзенні зомбі.

Багато машин були пошкоджені ще до погодження зелених коридорів, деяким пощастило зберегти своє авто.

А з цих щасливчиків, у кого зберігся автомобіль, все таки залишився назавжди на цій дорозі порятунку, бо попав під обстріл, програв цю російську рулетку, в яку грав кожен, хто намагався виїхати з того пекла.

Отже, не всі могли виїхати.

І не всі знали, що почали «працювати» зелені коридори.

Назар періодично виїжджав на одну вулицю, де ще ловився Інтернет, - і там один його знайомий розказав йому про черговий зелений коридор.

І ось вони усі троє після місяця життя в пеклі вирушили в дорогу для порятунку.

Проїхавши блокпости цих нелюдів, Назад довіз себе та свою родину до Козацька, в якому він працював та орендував житло.

А потім він пішов захищати Світлокрай…

9