Слава ЗСУ!

- Прокидайся! Вставай! Біжи! Рятуй себе! – Крізь сон чула Руслана.

Вона бачила в своєму сні Степана у його військовій формі, але позаду нього були величезні напівпрозорі крила.

Він застиг в небі та відчайдушно намагався розбудити свою Руслану.

Побачивши Степана уві сні, дівчина вже не хотіла прокидатися, але це було небезпечно.

Руслана продовжила солодко спати, хапаючись за це сновидіння, що ще трошки побути зі своїм чоловіком, бо знала, що він далеко, що зустрінеться з ним ще не скоро.

Ох, якщо б вона знала правду…

Якщо б вона знала, що наяву з живим вже не зустрінеться з ним ніколи…

- Прокидайся! Підводься, люба! Біжи звідси! Зараз! Не спи! Біжи, щоб жити! Зараз же! – Відчайдушно Степан благав Руслану, але вона продовжувала солодко спати.

Дівчина прокинулась лише тоді, коли відчула до себе дотик…

Степан піднімав Руслану все вище та вище, проходячи з нею крізь стіни багатоповерхівки, поки не підняв її у самісіньке чисте небо.

Степан був якийсь дивний… Бо він був з крилами та тримався в повітрі, тримаючи її у своїх руках…

Руслана побачила, як близько біля них пролетіла крилата ракета та влучила в їх будинок в той самий поверх, на якому вона спала…

Від вибуху пішла потужна ударна хвиля, яка розбивала вікна в сусідніх будинках та яка відчулася самою Русланою…

Після того, як шматки ракети та залишки пошкодженої конструкції багатоповерхівки впали, Степан опустив Руслану на поверхню та зник в просторі, залишаючи по собі луну «Я тебе кохаю, Руслано»…

Дівчина стояла розгублена перед грудою бетону з її будинка та дивилася перед собою…

А потім вона звернулася сама до себе:

- Треба розбирати ці завали. Там можуть бути люди…

З сусідніх багатоповерхових будинків вийшли люди та почали допомагати Руслані розбирати завали.

Хтось з цих сусідів виніс взуття та верхній одяг та протягнув це дівчині, яка стояла боса і в одній піжамі біля всього цього звалища, намагаючись розкопати можливо ще живих свої сусідів…

10

Двоголовий орел, зрозумівши, що програє та програє в цій його нечесній битві, розізлився та піднявся в небо.

Там він перетворився на великого чорного демона та полетів в сторону Світлокраю.

В цей час Господь Бог своєю енергією заполонив весь простір над Світлокраєм та звернувся до усіх світлокраїнців:

- Любі мої світлокраїнці, я дарував крила вашим воїнам, які борються за свою землю, за свободу своєї країни лише після смерті, надаючи їм статус ангела. Але всі ваші воїни – вони усі ваші ангели. Живі ангели, які захищають свою країну від темряви та зла. У ваших воїнів вже давно виросли крила, яких ви не бачите. Ці крила бачу лише я. В усіх ваших захисників з’явилися крила, бо вони захищають свою землю та відстоюють правду на цій землі. Я зроблю так, щоб ви всі бачили ці крила і щоб ці крила давали можливість літати будь-коли та будь-де. Отже, я дарую усім вашим захисникам реальні крила, які вони давно мали в своїй душі. Захистіть свою країну, бо ніхто, крім вас, цього зробити не зможе. Бо саме, захисники Світлокраю, справжні воїни, справжні янголи, які ці крила завжди тримали в своєму серці, а тепер ви зможете їх розкрити, щоб перемогти це поконвічне зло, яке завжди вас тримало біля себе. Розкривайте, воїни, свої крила, які були завжди з вами, але яких ви не могли розкрити, бо завжди якийсь тягар постійно стримував вас своїми злими темними обмеженнями. Слава Світлокраю! Героям слава!