Слава ЗСУ!

Тьотя

Я розумію… Я так і знала, але… але дозвольте спитати…

Мазайло поцілував тьоті руки:

Пахнєт сеном над лукамі… Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію… Як до причастя підходив… І от (на Мокія) він! Він!…

Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:

Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але…

Мазайло показав на Баронову-Козино:

Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній…

Тьотя привіталася:

Ах, я так і знала, але…

Рина на Улю:

Моя подруга - Уля Розсохина.

Тьотя

Ах, розумію, але…

Мазайлиха до Мокія:

Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?

Мокій мовчки привітався.

Мати

Отакий, як бачиш, Мотенько!

Тьотя

Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?

Аж скрикнула тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій, затривожилися.

Мати з переляку

перепитала:

А що?

Тьотя

І ви отут сидите і не знаєте?

Мазайло

Та що таке?

Тьотя

Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?

Майже всі разом:

Ні…

Тьотя

Не бачили, не читали? "Харків" - написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харків"! Нащо, пи-таюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Мазайло

А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Тьотя до Мокія:

Та-ак?… Навіщо?

Мокій

Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь - навіщо?

Мазайло

Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?

Мокій

Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач - отож треба додати…

Мазайло за серце як навіжений. Мати зойкнула.

Баронова-Козино пальцями до вух - здригнула.

Тьотя до Мокія:

Моко! Моко! Моко!… Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"? Мокій

Так!

Тьотя

І ти справді за… (бридливо) за Квача?

Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула. Мокій, побачивши все це:

Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!

Баронова-Козино мало не знепритомніла.

Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:

Ну, що тепер з ним робити? Що?

Ах, Боже мій, що?

Мати

Може, проклясти?

Мазайло

Убити, кажу?

Рина

Оженити?

А тьотя ходила Наполеоном і думала.

Мати сіла і заплакала:

І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали…

Рина

Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.

Мати

Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він…

Задзвонив дзвоник. Вийшла Рина.

Вернулась бліда, перелякана:

Дядько Тарас приїхав…

Мати й Мазайло з жахом:

Що?

Не пускай його! Скажи - нас нема!… Нас арештовано!

Дядько Тарас на дверях:

А де у вас тут витерти ноги?

Всім як заціпило.

Тарас

Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на

вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,- приступу немає. Здрастуйте, чи що!

Третя дія

1

Третього дня Рина зустріла Улю на порозі:

Ой, Улю! Ой, тільки, Улю!… Настає вирішальний момент! Вирішальний, ти розумієш? Зараз у нас буде дискусія - чи міняти прізвище, чи ні. Тьотя Мотя викликала Моку на дискусію.

Уля до люстра, як жадобна до води:

Що ти кажеш?

Рина то до Мокієвих дверей, то до Улі бігаючи:

На дискусію, ти розумієш? А Мокій - не дурень - напросив ще комсомольців, ти розумієш? Що з цього вийде, не знаю. Мабуть, жах, жах і тільки жах. Добре хоч з дядьком посварився за стрічку, за якийсь там стиль, чи що, ти розумієш? Од самого ранку гризуться.

Прислухались. Чути було Мокієвий голос: "Вузьколобий націоналізм! Шовінізм усе це!" Вигукував дядьків:

"Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!"

Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде? Невже тьотя Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?

Уля новим якимсь голосом:

Нічого подібного! Ах, Рино!

Рина, зачувши цей голос:

Що, Улюню, що?

Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?

Ну?

Зорію. Правда прекрасно звучить?

Рина