Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мина Мазайло

Дід-запорожець

Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?

У Мазайла волосся дибки стало:

Хто ви?

Дід заскакав, шаблею іржавою забряжчав:

Я твій пращур і той дід, що надіявся на обід, та без вечері ліг спати… (Десь взялася у діда мазниця. Махнув квачем). Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири поля - мазав, як ішли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє славне прізвище міняєш?!

Музика перейшла на скрип. Заскакав другий дід, чумак, теж з мазницею, з квачем:

Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумаків край зеленого лугу? (До Мазайла). Я - твій прадід Василь, що надіявся на сіль, та й без солі ліг спати. Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь - мазав, як рипіли на північ - мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!

Заскакав ще третій дід, селянин, без мазниці й квача:

Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, ма-зав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш? Десь удалині з'явилась невідома постать з телефоном, на аеромоторі, під № 31-51.

Заскакали, заговорили в гучномовець:

Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Об-міняйте свої прізвища на принципові числа у всесвітній номерній системі. Ало! Але! Алю! Улю!

Дядько Тарас сказав Мазайлові:

Уля втекла, і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь "маз" залиш! Га?

Мазайлові здалося, що замість дядька Тараса він бачить ще четвертого діда з квачем. Отож, коли Тарас торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дід задавить його. Скочив і не своїм голосом:

Ой-о! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене. Боже мій. Боже мій…

Тьотя Мотя

Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безпо-добне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість… Хто проти? Один, два, три…

Рина, Баронова-Козино заплескали.

Оповіщаю конкурс.

Загомоніли, заходили: Мазайлиха, Рина, Баронова, дядько Тарас. Тьотя вписувала нові прізвища, що їх вигукували Мазайлиха - Мазов.

Дядько Тарас

Ну й прізвище - Мазов-Лазов-Лоза-Залоза… А по-моєму, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!

Рина

Зайломаз? Ха-ха-ха… Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.

Дядько Тарас

Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз.

Мазайлиха

Де Мазе.

Тьотя Мотя

Де Мазе - це на французький штаб, а ми люди, слава Богу, руські.

Баронова-Козино

Рамзес! Класичне прізвище!

Тьотя

Рамзес? Може, Рамзесов?… Давайте краще Рамзєсов! Милі мої люди!

Рамзєсов, га?

Дядько Тарас

А де корінь "маз"? Геть Рамзесова! Кореня нема!

Мазайлиха і Баронова-Козино

Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!

Дядько Тарас

Краще Мазайловський! (Нишком: "Похоже на гетьман Виговський").

Тьотя на Тараса:

Польське прізвище, і хто ж пропонує?

Дядько Тарас

Ну, тоді Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").

Тьотя Мотя

Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську й нашу московську вимову псує, - нізащо!

Дядько Тарас

Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко").

Тьотя Мотя

Годі вже! Годі!… Дайте другим сказати.

Рина

Мазанський… Боже мій! Мазєнін! Похоже на Єсєнін. Мазєнін! Мазєнін!…

Тьотя

Прекрасно! Геніально! Мазєнін… Вам до вподоби, Мино, Мазєнін?

Мазайло зворушено, аж задихнувся:

Дєті мої!

Баронова поправила:

Дєці мої…

Мазайло

Дєці мої! Я б ваші прізвища всі забрав би на себе і носив. Проте можна тільки одне носити, і мені здається - Мазєнін найкраще. Тьотя і вся її партія крикнули - ура!

Завіса

Четверта дія

1

Четвертого дня прибігла У л я. Зворушена. Весела:

Я його прикохала, і знаєш чим, Рино? Знаєш?

Рина

Ну, Улюню, золотко? Ну?

Уля

Учора ввечері пішли ми в сквер… Ні, постривай, не так… Пам'ятаєш, я тобі розповіла… (Спинилась). Мока вдома?

Рина кивнула головою:

До бібліотеки збирався йти…

Уля радісно:

Невже! (Пальчиком). От!… (Хвилюючись, але тихше). Пам'ятаєш? Я тобі розповіла… як я вперше вела його черезсквер і він сказав уривок із вірша. Я покрию свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв…

Рина

Пам'ятаю! Ну?

Уля

Ото і запали мені в душу ті слова. Ото і спитала якось, чи не зна він усього вірша. Ні, каже, Улю, ці слова у Грінченка, а де цілий вірш, то вже місяць шукаю і ніяк не можу знайти. Я й подумала, а що, як я знайду? І от уяви собі. Купила Грінченкового словника, одшукала слова аж у другому томі, Рино, аж на сторінці 647-й. Дивлюсь, під ними примітка: Чуб., римське п'ять, 46. Кого тільки не питала, де тільки не була, не знають, що воно таке. Нарешті в одного іновця - квартири нема, так він по бібліотеках гріється, - дізналася, Чубинського, том п'ятий, сторінка сорок шоста. У публічній насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бібліотеці вичитала, Рино… і от учора ввечері у сквері я стала перед Мокою та:

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Цікаво


anonymous7538 03.07.2014

Непогана п'єса, легко читається. Початок не дуже, але кінець гарний.


Додати коментар