Слава ЗСУ!

Тьотя Мотя

Ні!… (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!…

Дядько Тарас услід:

Ну, то я послі прийду.

Тьотя Мотя

Ба ні!… Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Марковича… Будь ласка! (Пішли).

Дядько Тарас од образи не зна, що робити.

Постукав до Мокія:

Тобі я ще не потрібний?

13

Виглянув Мокій:

Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні.

Тоді дядько Тарас у люстро:

А собі ти ще потрібний? (Подивився і почав сам себе в люстро лаяти). П'ять на п'ять, га! Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверх! Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!

Задзвонив у сінях дзвоник. Дядько пождав, чи не вийде хто одчинити двері.

Тоді:

Гаразд! Я одчиню, будь ласка, але ж і зачиню за вами, і в першу чергу за тобою, радянський українцю. Ох і зачиню ж!…

Пішов, одчинив і ще в сінях:

Ага-а!

14

Увійшла Баронова - Козино з букетом квіток. Побачивши, що в кімнаті нікого нема, занервувалася.

Дядько Тарас

Так. Виходить, це я вам одчинив двері?

Баронова-Козино

Так…

Дядько Тарас з прихованою погрозою в голосі:

Гм… Підождіть.

Баронова-Козино

Вибачте, тобто - мерсі… Скажіть, будь ласка, чи вдома Мазєніни?

Дядько Тарас

Гм… Зайломази, ви хотіли спитати.

У Баронової-Козино закалатало серце.

Пальцями до вух:

Вибачте, ви ще, мабуть, не читали - в сьогоднішній газеті є публікація…

Дядько Тарас

А в завтрашній буде моє спростовання: тільки Зайломази! Чуєте? Зайломази! Як це так: раз, два, три - і вже Мазєніни, га! Та ви знаєте, як це за старого режиму робилося, га? Знаєте, що тоді потрібно було, щоб змінити прізвище, - цілі роки і найвищий царський дозвіл, га? Знаєте, наприклад, як міняв у нас, і це, між іншим, історичний факт, своє прізвище секретар одної земської повітової управи, Каленик Митрофанович Гімненко?

Баронова - Козино, ойкнувши, сіла.

Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка, Баронова - Козино тихо знепритомніла. а далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га?! (Помітив, що Баронова-Козино знепритомніла). Ага-а!… Це тільки од такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів. Га? Га, питаюся! (По паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак "Вісті" читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати; як читаєш - закуняєш, прокуняєш - знов читаєш, свого віку козацького доживаєш… (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий! Люблю зладєя!

Баронова - Козино очулася:

Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!

Дядько Тарас

Де ж пак! Читаєш фельєтона - зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як

дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й

Вочревісущий.

Баронова - Козино встала.

Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело…

15

Підійшла до другої кімнати, та в цей момент…

Широко, навстіж розчинилися двері - од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, тьотя Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій - з другого боку. Заграла музика, і почався балет. Баронова - Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:

А не забули ще… Пахнєт сеном над…

Мазайло

Пахнєт сеном над лу-ка-мі…

Баронова-Козино

Браво! Браво! Браво! Прекрасно!

М а з а й л о

Гех! Пєсньой душу вєсєля…

Баронова - Козино, Мазайло, тьотя, Рина, Мазайлиха разом:

Баби с к-рап-лямі рядамі Ходят, сєно шевєля.

Дядько Тарас демонстративно:

Вийшли в поле косарі, Косить ранком на зорі, Гей нуте, косарі, Бо не рано почали.