Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мина Мазайло

Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій та Уля почули. Пішла одчинити Уля.


3

Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама в довоєнному вбранні.

Дама до Улі:

Я Баронова-Козино. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.

Уля

Мій папа? У мене нема папи: він помер.

Баронова-Козино

Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом… Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.

Уля

Мій папа вже три роки тому як помер… То, мабуть, був не мій папа.

Баронова-Козино

Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, на воротях напис: "У дворі злі собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама… Майза… Ах, Боже мій, чудне таке прізвище. Мокій

Може, Мазайла?

Баронова-Козино

Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не

сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше…

Мокій аж потемнів:

Мій папа?… Прізвище?

Баронова-Козино

А ви його син?… Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий… Скажіть - змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався… Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?

Мокій глухим, здушеним голосом:

Однині… (розкашлявся) у мене папи нема!

Баронова-Козино

Як? Ви сказали…

Мокій з натиском:

Нема, кажу! Нема!…

Баронова-Козино

Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила… Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора,…ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира…


4

Увійшов Мазайло. Кинувся до Кoзино:

Жду вас, жду!

Баронова-Козино

Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали - вас нема, що ви вмерли…

Мазайло показав на двері. Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароновій:

Так, так… Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната…

Баронова-Козино

І я вже була повірила, що ви вмерли…

Мазайло до Баронової, але вся його увага на Мокієві:

Дуже приємно… (До Мокія). Розумієш?… (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте…

Баронова-Козино заспокоєно і задоволено:

Мерсі!

Вийшли. Мокій, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:

Ні! Ні!… Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так… Бачите тепер, Улю, який я самотній?

Уля

Серйозно?

Серйозно, Улю. Рідня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину.

(До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!…

(До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як…

Уля захвилювалась:

Серйозно?

Мокій

Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…" А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…

Уля вже никла жалощами:

А як буде у вас подруга, щира й тепла… Навіть гаряча…

Мокій

Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати…

Уля трепетно:

Що?

Мокій

Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку з відрами…

Уля

Що?

Мокій

Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!

Уля мало не впала, одскочила:

Он ви що! Не хочу!

Мокій у наступ:

Улю! Ви ж українка!

Воронь Боже! Я не українка!

Українка!

А нізащо! Ні! Ні!

У вас прізвище українське - Розсоха!

Ні!

Та що там прізвище - у вас очі українські, губи, стан!…

Уля, спинившись:

Очі?…

Мокій переконливо:

Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу… Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка… (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі… (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі…

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Цікаво


anonymous7538 03.07.2014

Непогана п'єса, легко читається. Початок не дуже, але кінець гарний.


Додати коментар