Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

-- От тепер зрозумiло! -- полегшено зiтхнув Олег. -- Але все ж поясни: от ти щойно вилупився з яєчка, то звiдки ти стiльки знаєш?

-- Необхiднi знання нам переходять у спадок через гени вiд попереднього дракона. Ти чув про генетичний код?

-- Щось чув... -- вiдказав Олег, бо й справдi чув вiд тата про це. Гени -- такi невидимi штуки, якi передаються дiтям вiд батькiв, тобто успадковуються. I саме завдяки генам, генетичному коду, дiти мають чи то мамин колiр очей, чи то ходу батька, а то й характер та зовнiшнiсть бабусi чи дiдуся. Одне слово, гени -- рiч могутня, хоч i невидима. Без генiв, як то кажуть, -- i не туди, i не сюди...

-- Максику, -- лагiдно звернулася до дракончика Лiзка: вона вирiшила називати його скорочено, -- ти забув розказати про свою планету.

-- Нiчого я не забув, -- вiдповiв Максик. -- Просто я дуже зголоднiв, бо вiд народження ще й рiсочки в ротi не мав.

Брат i сестра винувато заметушились у пошуках чогось їстiвного. Великих запасiв на дачi, ясна рiч, не було -- адже вони вже мали сьогоднi вертатися додому: завтра -- до школи. Та все ж у шафцi над плиткою Олег знайшов пiвпачки вiвсяної крупи "Геркулес".

-- Годиться? -- показав вiн пачку дракончиковi.

-- Смакота! -- вигукнув той, прочитавши назву. -- Ми, дракони, полюбляємо все, вiд чого можна стати здоровим i дужим. А тут сама назва -- "Геркулес" -- натякає на силу. Давай!

-- Доведеться трохи зачекати, поки звариться.

-- Та вже потерплю, -- погодився дракончик, видряпався по Лiзчинiй нозi й сховався в невеличкiй кишеньцi на її фартушку.

-- Ой! -- усмiхнулася мала й погладила Максика. -- Тепер ти вже не просто дракон Мiнiмакс, а кишеньковий дракон!

Мiнiмаксовi назва сподобалась, i вiн нiжно потерся вушком об Лiзчин пальчик.

А Олег налив у каструльку води i ввiмкнув газову плитку. Та полум'я над конфоркою ледь пурхнуло -- i щезло. Хлопець покрутив туди-сюди ручку -- дарма!

-- Все, -- зiтхнув вiн. -- Газ у балонi скiнчився.

-- Пусте! -- мовив Мiнiмакс i вистрибнув з кишеньки. -- Де тут у вас плитка пiдключається?

Олег показав.

-- Та-ак, -- мовив дракончик, знiмаючи шланг з порожнього балона. -- Запалюй сiрник! -- наказав Лiзi.

Мала запалила сiрник i чекала.

-- Тепер сунь сюди! -- роззявив рожеву пащу дракон.

-- Обпечешся! -- зойкнула Лiзка й вiдвела руку.

-- Кому кажу -- сунь! -- розсердився Мiнiмакс. -- Нам, драконам, вогонь -- як вам шоколадне морозиво!

Лiза обережно наблизила палаючого сiрника до пащi дракончика, i той довгастим, наче в справжньої ящiрки, язичком лизнув полум'я, солодко замружився, а тодi ухопив шланг вiд плити у пащу i крiзь зуби гукнув:

-- Жапаюй конфойку!

Олег не дуже вiрив, що з цього щось вийде, але ввiмкнув конфорку -- i вона запалала веселим вогником!..

Вже за кiлька хвилин вiвсянку можна було подавати на стiл.

-- Ну як? -- хитро примружився Мiнiмакс, коли виплюнув уже непотрiбний шланг.

-- Генiально! -- вигукнули брат i сестра.

-- Тодi -- до столу! -- скомандував дракончик i перший помчав до будиночка.

Бiдолаха, мабуть, так зголоднiв, що мчав, не розбираючи дороги, i з усього розгону буцнувся головою у дверi, на яких висiло мамине улюблене дзеркало.

Дверi гойднулися, Мiнiмакс м'ячиком вiдскочив вiд них -- i вчасно! Тої ж митi дзеркало на секунду зависло в повiтрi, а тодi з веселим дзенькотом брязнуло об землю.

-- Ой! -- сплеснула руками Лiзка, забувши, що тримає тарiлки для кашi. Зрозумiло, що й тарiлки лише дзенькнули об землю i розсипалися на скалки, перемiшавшися з уламками дзеркала.

-- Що ж тепер буде?! -- схопився за голову Олег.

-- А що? -- здивувався Максик. -- У мене все в порядку, не хвилюйтеся. Голова -- спасибi генам! -- цiлiсiнька. Адже вашi богатирi так нагатили моїм предкам голови, що тепер моя може витримати будь-якi удари.

-- Та я не про твою голову, я про дзеркало! -- бiдкався Олег. -Воно розбилося, отже чекай неприємностей.

-- Пхе, дзеркало! -- кинув зневажливо Мiнiмакс. -- Невже ти вiриш у всякi забобони?

-- Забобони тут нi до чого, -- вiдмахнувся Олег, бо й справдi не вiрив у них. -- Рiч у тiм, що це -- мамине дзеркало, отже прочуханки не минути.

-- Справдi... -- погодився Мiнiмакс. -- Що ж робити?

-- Я знаю! -- пiдстрибнула Лiзка. -- Скажемо, що це кiт Петька Психолога!

-- Але ж валити на безневинного кота -- нечесно, -- не погодився Олег. -- Може, хай Мiнiмакс признається мамi?

-- Ти що?! -- замахала руками сестра. -- Та хiба мама повiрить, що у нас є дракончик?

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!