Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

До Iзольди вiдразу повернулися колишнiй спокiй i врiвноваженiсть, i їй навiть зробилося соромно за свою тимчасову слабiсть.

Креня нiчого не помiтив, бо Iзольда таким самим скорботним голосом пообiцяла:

-- Згода, Кренечко, вiдпишу. Тiльки потiм, пiзнiше.

-- Е нi! Якщо писати -- то зараз, або, -- Креня розправив крила, -- я негайно лечу до Крутивуса.

-- Куди! Стривай! -- злякалася Iзольда. -- Пишу! Уже пишу! -- Вона схопила пом'ятий паперовий аркушик, олiвець i сiла до столика. "Напишу, аби вiдчепився, -- подумала Iзольда. -- А потiм... потiм викину!.."

Вона розгладила папiрець i пiд диктовку птаха написала:

ЗАПОВIТ

Всi грошi, що належать менi, добровiльно вiддаю

Товариству по охоронi природи -- на утримання диких птахiв.

Iзольда Сократiвна

-- Ну що, радий? -- спитала Iзольда, коли Креня двiчi уважно перечитав написане. -- А тепер хай папiрчик полежить поки що ось тут. -- Хазяйка вiдкрила шухляду й глибоко засунула свiй заповiт. -- От скiнчаться квiточки на продаж, продам курочок своїх i все оце добро, -- Iзольда обвела рукою своє майно, -- додам вирученi грошi до тих, що є, тодi все й перекажу твоєму улюбленому Товариству. Хай пiдгодовує бiдолашне птаство.

Креня не дуже вiрив їй, але був спокiйний: про шухлядку, де лежав заповiт, вiн знав дещо таке, про що Iзольда i не здогадувалася...

Раптом почулося жалiбне чи то попискування, чи то стогiн.

Вони кинулись у другу кiмнату, де полишили непритомного Мiнiмакса, i побачили, що дракончик ворушиться i здивовано клiпає повiками.

-- Де... я?.. -- кволим голосочком спитав Мiнiмакс, коли побачив над собою незнайому жiнку з птахом.

-- У справжнiх друзiв, -- вiдказала Iзольда i взяла дракончика в руки.

-- А де Лiза й Олег? -- поцiкавився Мiнiмакс.

Вiн ще досi почував себе страшенно гидко пiсля курiння, тож вiдразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на свiт, нiколи в життi бiльше не торкатися тютюну в будь-якому виглядi!

-- Вдома вони, де ж їм бути! Але зараз до них не можна, -вiдповiла Iзольда, бо ще не придумала, як обдурити Мiнiмакса, i пiдшукувала вiрогiдне пояснення.

Аж тут хтось щосили загрюкав у вхiднi дверi.

Iзольда заметалася по кiмнатi.

-- Ой, Максику, тобi треба негайно сховатися!

-- Чому? Вiд кого?

-- Потiм поясню! -- вiдмахнулась Iзольда. -- Там таке сталося, таке-е-е!.. -- Раптом на очi їй трапив пилосос "Вихрь". Вона пiдбiгла до нього й наказала Максику: -- Сюди!

Дракончик прочитав назву -- "Вихрь" -- i не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурi та смерчi -- драконяча стихiя! Мiнiмакс спритно зiстрибнув з рук Iзольди у темну посудину пилососа i почув, як над ним клацнула кришка.

8. ТОВАРИШ ВАСЯ

Коли Лiза нарештi перестала плакати й докладно розказала про все, що сталося, поки Олег бiгав за прокатним котом, брат розсердився не на жарт.

-- Невже ти не могла потерпiти диму? Адже терпiла, коли тато курив! Чи взагалi забрала б у Максика сигарети.

-- Вiн так просив, так просив... -- виправдувалась жалiслива Лiзка i знов була зiбралася плакати. Та Олег, як то кажуть, змiнив гнiв на милiсть.

-- А в садку добре шукала? -- поцiкавився вiн.

-- Та я кожну травиночку обдивилася, навiть малину облазила! Ось, поглянь! -- показала вона братовi подряпанi литки.

-- Треба зеленкою намазати, -- стурбувався Олег, -- а то ще зараза яка причепиться.

Вiн знайшов в аптечцi пляшечку з зеленкою, наквецяв вiд душi Лiзчинi подряпини, не забуваючи сильно дмухати на них, а тодi спитав:

-- Ти кажеш, сусiдка натякала на озеро?

-- Ага. Казала, що ящiрок там -- хоч греблю гати.

-- Слухай! -- Олег ляснув себе по лобi. -- А не мiг Мiнiмакс гайнути туди?

-- Звичайно, мiг! -- зрадiла Лiзка.

-- Тодi там i треба його шукати, -- вирiшив Олег. -- Ходiм!

-- А товариш Вася? -- завагалася сестра.

-- Нiчого, якось обiйдеться, -- запевнив брат. -- Може, вiн i не такий страшний, як кажуть.

Олег ухопив сестру за руку, й вони побiгли до озера, яке охороняв загадковий i грiзний товариш Вася.

Коли показався курiнь, де мешкав сторож, брат i сестра притишили ходу i далi вже скрадалися, мов справжнi iндiанцi в розвiдцi.

До куреня лишалося метрiв сiм, коли Олег знаками наказав сестрi сховатися у високiй духмянiй травi, а сам по-пластунськи почав пiдповзати до помешкання товариша Васi.

Через кожнi два-три метри вiн зупинявся i переводив подих: продиратися крiзь густий очерет, яким поросли береги озера, та ще й безшумно, виявилося не так уже й легко.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!