Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

"Мабуть, задрiмав на сонцi, -- подумав Олег, -- тому нiде й не видно".

Нарештi вiн пiдповз до куреня i з острахом зазирнув усередину...

Там нiкого не було!

Олег спершу навiть не повiрив власним очам. Як?! Невже цей грiзний та безкомпромiсний страж риб'ячого спокою полишив свiй пост?! А втiм, вiн теж людина, i в нього могли з'явитись невiдкладнi справи. Мабуть, гайнув десь.

Про всяк випадок Олег озирнувся довкола, але не помiтив нiякої небезпеки i вже вiдкрито звiвся на повен зрiст, а тодi гукнув до Лiзки, що сидiла в травi, наче мишка:

-- Виходь! Тут нiкого нема.

Лiзка пiдстрибом побiгла до Олега.

-- Що ж, -- зiтхнув брат, -- давай шукати. Ставай вiд мене на вiдстанi витягнутої руки -- будемо iти берегом уздовж озера. Тiльки пильнуй, не про?ав його!

Сестра та брат почали повiльно продиратися крiзь очерет.

З-пiд нiг їм то там, то тут вистрибували зеленi, оранжевi та коричневi жабки, злiтали срiбнокрилi бабки й вихоплювалися прудкi коники. Iнодi брат чи сестра бачили ящiрку, що грiлася в останнiх променях лагiдного серпневого сонечка, прикривши плiвчастими повiками очi. При цьому серця їхнi завмирали. Та, побачивши, що в ящiрки немає нi крилець, анi пухнастих вiй, вони скрушно зiтхали i йшли далi.

-- Олежику, -- раптом тихенько покликала Лiзка, й Олег аж стрепенувся:

-- Знайшла?!

-- Нi, -- махнула рукою Лiза, -- але я подумала: якщо товариша Васi на озерi нема, то, може, просто погукаємо Максика? Вiн почує -i вiдгукнеться.

-- Молодчина ти в мене! -- похвалив сестру Олег. -- Як я сам не додумався! Ану, давай разом: Мак-си-ку!

-- Мак-си-ку-у!! -- дзвiнкоголосе понеслося над притихлим озером, ударило в комишi протилежного берега i повернулося назад. -Мак-си-ку!! Де-е ти?!

-- Що? Де?! Хто! -- раптом, як чортеня з тютюнницi, вистрибнула з комишiв гола довготелеса й бородата постать в окулярах. Брат i сестра впiзнали в нiй товариша Васю!

Тiльки зараз вiн був не в гумовому плащi з капюшоном, а в самих плавках та в дитячiй панамцi на головi. В руках у нього замiсть страхiтливої рушницi була звичайна кулькова авторучка.

-- Стiй! Заповiдна зона! Стрiлятиму! -- як заведений, вигукнув товариш Вася i наставив на отетерiлих дiтей авторучку. Але враз помiтив, що в руках у нього не рушниця, злякано ойкнув та присiв у комиш.

Лiза й Олег не знали, що й робити!

Аж ось постать знову висунулася з комишiв.

-- Ви що тут шукаєте? -- спитав товариш Вася вже iншим, тихим i сором'язливим, голосом. -- Невже не знаєте, що гратися тут заборонено?

-- Пробачте, що потурбували, -- смiливо вийшла наперед вiдчайдушна Лiзка, яка отямилась перша, -- але ми прийшли на озеро не гратися, а в дуже серйознiй i невiдкладнiй справi.

-- Тодi дозвольте поцiкавитися, що ж це за справа? -- зовсiм променисте й лукаво всмiхнувся грiзний охоронець.

-- Та ми... -- сказав Олег, щоб Лiзка, бува, не прохопилася про дракончика. -- Ми той... Ну, ловимо, одним словом, ящiрок!

-- Для чого вони вам? -- здивувався товариш Вася.

-- Для шкiльного терарiума, -- пояснив Олег. -- У нас уже є жаби й вужi, а от ящiрок не вистачає.

-- Ти що ж, зоологiєю цiкавишся? -- спитав сторож i трохи бiльше висунувся з комишiв.

-- Трохи... -- збрехав Олег, бо насправдi природознавство не входило в список його улюблених шкiльних предметiв.

-- Зоологiя -- це прекрасно! -- аж засяяли пiд окулярами очi товариша Васi, i зразу стало видно, що це досить молодий хлопець. -Я сам за фахом -- бiолог, спецiалiзуюся iз зоологiї! Адже вивчати живу природу в усiх її рiзновидах i проявах -- неябияка складна i повчальна справа. Хоча б тому, що ми, вивчаючи тваринний свiт, зможемо набагато глибше пiзнати й самих себе. -- Голос сторожа звучав так захоплено й натхненно, що Олег подумав: доведеться, напевне, прослухати цiлу лекцiю.

Та вiн помилився.

Товариш Вася раптом обiрвав свою промову i вже бiльш строго запитав у дiтей:

-- А навiщо ви мене кликали?

-- Вас?! -- щиро здивувались Олег i Лiзка.

-- Та мене, мене! Адже я звуся Максимом, а друзi кличуть Максом. Мiж iншим, -- спохопився Максим, вiн же товариш Вася, -- звiдки ви взнали моє справжнє iм'я?

-- А ми його й не знали, -- здвигнула плечима Лiзка, та Олег рукою вiдсунув її. Вiн зрозумiв: Максимовi можна про все розповiсти, тож так i зробив...

Сторож Максим жодного разу не перебив Олега, нi про що не перепитав, а уважно дослухав до кiнця. I коли Олег нарештi зупинився, почав перебирати довгими пальцями свою густу бороду.

Видно було, що Максим дуже зосереджено й напружено про щось розмiрковує, тож дiти його не смикали. Нарештi сторож, здавалося, щось придумав. Вiн дзвiнко клацнув своїми довгими пальцями -- аж жаби булькнули у воду! -- i весело промовив:

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!