Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв

-- От що! Я знаю, що дiти, такi, як ви, люблять вигадувати собi всяких казкових iстот. Нi, нi, не перебивайте!.. -- зупинив вiн жестом Лiзку та Олега, якi збиралися заперечувати. -- Так от, дiти -страшеннi вигадники й фантазери, але ви надто вже реалiстично i правдиво все описали. Отже, я згоден повiрити, вiдкинувши вашi фантазування про космiчнi мандри дракона та про дихання вогнем, лиш у те, що ви зустрiли крилату ящiрку. Тим паче, наукою доведено: в прадавнi часи iснували лiтаючi ящери. Отже, вiдкритий вами вид, можливо, якраз i належить до класу викопних iстот. До речi, лiтаючi ящiрки подекуди ще зустрiчаються.

Олег подумки тiльки всмiхався: мовляв, кажи-кажи, але ми-то з Лiзкою знаємо, хто такий Мiнiмакс насправдi! Але переривати Максима не став, бо добре бачив: той не на жарт зацiкавився дракончиком, то хiба не байдуже -- вiрить вiн у драконiв чи вiрить лише в ящерiв? Аби допомiг знайти Мiнiмакса.

А Максим вiв далi:

-- Тепер давайте розробимо стратегiю i тактику пошукiв релiктової iстоти, до яких, на мою думку, належить ваша крилата ящiрка. Заходьте сюди! -- Максим розсунув густi комишi понад самою водою, i дiти побачили за ними невеличкий зручний столик iз неструганих свiжих дощок, на яких мiсцями ще проступала живиця. Столик був завалений паперами й книжками, лежали на ньому збiльшувальнi скельця i стояв справжнiй мiкроскоп -- як у шкiльному кабiнетi бiологiї.

-- Не дивуйтесь, будь ласка, -- посмiхнувся сторож, коли побачив видовженi обличчя дiтлахiв, -- це мiй потаємний робочий кабiнет-лабораторiя. Ви розкрили менi свою таємницю, от я й розкриваю вам свою, бо бачу: люди ви надiйнi. Максим вiдсунув на край столика папери, звiльнивши мiсце, i запросив дiтей сiдати просто на стiл. Сам вiн звично сiв на землю, де лежала невеличка подушечка, майстерно сплетена iз висушеного очерету, i почав розповiдати:

-- Ви вже знаєте, що звуть мене не товариш Вася, а Максим Максименко, i сторож я тимчасовий. Насправдi ж я -- аспiрант Iнституту кiбернетики останнього року навчання. Моє навчання кiнчається восени, от я й вирiшив усi матерiали своєї наукової роботи звести докупи. Та в мiстi, ще й улiтку, зробити це дуже важко. А тут мiй колишнiй однокласник -- та ви його добре знаєте, це ваш дiльничний Крутивус -сказав, що в Круглику звiльнилося мiсце сторожа. Я i згодився посторожувати до жовтня. По-перше, -- на свiжому повiтрi й тихо. По-друге, -- не так далеко вiд Iнституту кiбернетики. Та головне, -я тут ближче до живої, а не до лабораторної природи. Адже я вивчаю взаємодiю природи та людини.

-- Щось тут не так уже й часто зустрiнеш людей! -- зауважив нiби мiж iншим Олег, натякаючи, що Максим залякав дачникiв, i нiхто не наважується й носа поткнути до озера.

-- Пусте! -- посмiхнувся сторож, бо чудово зрозумiв його натяк. -Людей менi для роботи i так вистачає, а от природи замало. Та й працювати на самотi краще. Тому й довелося влаштувати невеличкий маскарад. Тепер ви все знаєте про мене, а я -- про вас, -- пiдвiв пiдсумки колишнiй товариш Вася. -- А зараз -- до дiла: шукати вашого, як ви кажете, дракона Мiнiмакса!

Максим Максименко не дуже вiрив в iснування драконiв, але сподiвався, що така дивовижа, як крилата ящiрка, дуже прислужиться науцi. А може, й випаде зробити якесь вiдкриття!

Але тiльки-но трiйця пошуковцiв вибралася з кабiнету-лабораторiї, як просто з-пiд Олегових нiг вистрибнув... прокатний кiт Петька Психолога!

Виявляється, вiн теж не марнував часу. Коли Олег примчав з Рексом на дачу i довiдався, що зник Мiнiмакс, то, зрозумiло, про кота вiдразу забув, а той скористався з цього i дременув на озеро.

Вiн давно вирiшив позбутися своєї принизливої ролi прокатного кота, оселитися на березi озера, ловити рибку й полювати iншу дичину, а з часом перетворитися на справжнього дикого сiамського котяру, якими були його предки до одомашнення. I ось нарештi випала слушна нагода.

Рекс страшенно перелякався, побачивши, що на нього насувається троє людей, i вистрибнув iз своєї засiдки в комишах, щоб дати дьору. Та Максим виявився спритнiшим за нього. Одчайдушним смiливим стрибком вiн догнав кота i встиг ухопитися за ланцюжок, який досi телiпався на Рексовiй шиї.

Рекс заплющив очi, прощаючись iз життям, i вирiшив битися за своє котяче право на свободу до останньої шерстиночки на хвостi.

Але замiсть нещадних ударiв кулаками кiт вiдчув нiжнi й теплi долонi, котрi заспокiйливо гладили його по наїжаченiй вигнутiй спинi й чухали за притиснутими до крутолобої голови вухами.

Кiт обережно розплющив очi -- i побачив над собою веселе й лагiдне бородате обличчя в окулярах, за скельцями яких промiнилися добрi очi.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!