Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Чи скоро на небо повернуться зорі, що звіщують кінець мороку і початок нової історії?
Розділ 2
ТАНГО НАД ПРІРВОЮ
Танго над прірвою
Високі гори підносять людський дух, але там де є гори, є і прірви, бездонні, як безодня пекла і чорні в найясніший день.
Танцюй же своє танго по гострих каменях, не оглядайся і не питай. Тебе підхопить небесна блакить і оточать неприступні гірські вершини.
Там, на краєчку прірви, під гострими шпилями ти будеш наодинці зі світом і великою пусткою.
Не думай чим скінчиться твій шалений танець по лезу бритви між всім і нічим, між секундами і громовицею, між днем і ніччю. Все швидше і швидше, все глибше і глибше, нестримніше і невпинніше.
Тіло злилося з духом в одному пориві, в одному звуці, в одному осяянні. У вухах відлунює далекий гуркіт лавин. Ти тепер одне ціле з цими горами. Вони пронизують кожну клітинку, кожен нерв.
Реальність вже намагається виштовхнути тебе зі світу цієї вічної мертвоти, що врізана в тимчасове. Твій розум провалюється в підсвідомість, для якої світ не є таким чужим.
Танець визволить, навчить і згубить. Кожного чекає своя прірва. Не повертайся до часу. Танцюй своє танго.
Танго над прірвою
Танго над прірвою
Зімкнені очі.
Мить лише вирвана
В смерті потоці.
Крок уперед і назад знову крок.
Музика вітру диктує стрибок.
Ноги летять, наче виросли крила,
То вже під ними хитається брила.
Та твоя доля то вічний порив,
Знов пірует і з минулим розрив.
Вітер рве коси легкі за плечима,
Світ закружляв тобі перед очима.
Вже не страшний Мефістофеля сміх,
Фауст у тобі тепер переміг.
Танго твоє аж таке відчайдушне,
Смерть переможена впаде бездушна.
Танцем борися за промінь життя,
Сонячні мрії, тривог забуття.
З гуркотом в прірву покотиться камінь,
Сонце заходить уже за горами.
Над прірвою брехні
Над прірвою брехні
Стою як у вигнанні
Що видно з-за межі?
Там чути завивання
Скував безмежний страх
Що буде далі? Спокій?
Навіщо бачу крах
Майбутнього глибоко?
Чому тоді болить
Душа, що мрій хотіла?
Кому небес блакить
Дарує легкі крила?
Десь є веселий сміх,
Десь радість оселилась,
Чому на мій поріг
Самотність приблудилась?
Стрибок
Крізь прірви знак
Вкладав мету
Програв життя.
То самоти
Прийшла пора,
Відкрила шанс
Замкнула все.
Тепер мару
Ловити час,
Та тільки страх
Веде тепер.
Страх
Розкласти душу на молекули
Та просто...
Чекати чи пройде хто, деколи.
Чи гострий?
Чи віднесе її нажахану
На плаху?
Чи ще не все у неї зламано?
Чи птахом?
Розлам
Як болять розламані слова,
Як пече сльоза, коли жива,
Заморозить відчайдушний крик
Той, хто вже давно до всього звик.
Відболіло все і відгуло,
Залишилось тільки люте зло,
Зруйнувалось марево основ.
Чи зумієм відновити знов?
Полином настоюється ніч,
