Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Нащо примхливість -
Вірна зрадливість,
Може невчасність -
Зірвана власність.
Повість морганна
Шляхом барханним,
Ранить банально,
Б'є вирішально.
Зорі
Іще розквітають зорі
На небі, що гасить ночі
І тихо шепоче море,
Що болі всі залоскоче
Ще сонце зігріє землю
Ще листя впаде багряне
Закрите іще таємне
Чекає майбутній ранок
Ще буде вірити в чудо
Малюк, яким був з нас кожний
Ще впаде з очей полуда
І зникне морок острожний.
Метелики
Метелики кружляли довкола лампи. Летіли на вогник, до світла. Летіли як і тисячі до них, керовані покликом, не власною волею.
Сьогодні їм не вдасться згоріти. Лампа не гасова. Не каганець. Б’ються даремно.
Не судилося легкої красивої смерті. Так.
Все одно вік їх короткий. Ефемерні крильця не для грубої матерії.
Прибере цих малюків не милосердна ніч, а безжальний байдужий день.
Все одно.
Вони не знають. Не відають сенсу. Не мають призначення.
Чи все ж мають?
Сиджу у півтемряві нічного ліхтаря і слова злітають на папір.
Як метелики.
Куди вони випурхнуть і навіщо?
Та хай.
Літає легкокрила комашня, розвіює крильцями важкі думки і не хочеться морок згущувати. Сам якось.
Сюркочуть десь в траві цвіркуни і кличуть хвилини за собою.
А папір? Папір стерпить.
Скільки на нього вилито.
То справжня прірва, що вдивлятиметься таки в тебе.
Глянути?
Ніч
Ніч. Темрява. Волога дорога відбиває місячну доріжку ліхтарів і фар твоєї машини. Дощ стукає в шиби, прагне увійти в тебе, але вікна надійно захищають механічні двірники.
Здається не залишилося більше нічого окрім тебе і цієї порожньої мокрої дороги, прірви за стіною дощу. Цієї миті місячна доріжка твоїх фар здається єдиним захистом від позачасся первинного хаосу. Тут немає ні неба, ні землі і втрачається спогад навіть про те, куди і навіщо несе тебе цей морок.
В таку ніч мета подорожі руйнує містичний момент, що залишив поза тобою буденні турботи. Наче зазирнув одним оком у вічність, залишився наодинці з тим собою, на якого ніколи не вистачало часу. Може це і є щось справжнє? Може це щирі відчуття і помисли? Не хочеться думати про те, яким прокинешся завтра.
Та ось твоя домівка за вікном нагадує, що подорож закінчилась і час вийти в реальність, в невпинну круговерть часу і простору.
Коротка вічність загубилася, але тепер прірва буде кликати тебе...
Зоряне небо
Зоряне небо над головою дарувало спокій, гармонію і будило прагнення до вершин, недосяжних, але таких заманливих.
Маленькі яскраві вогники спалахували в ритмі чарівних видінь, мов танцювали серед темряви.
Вони осяювали ніч і давали надію на новий день,що принесе звершення і світло.
Їх мимохіть шукав погляд у хвилини тривоги і смутку.
Саме вони робили ночі загадковими і принадними.
Зорі нагадували про справедливість і змушували до пошуку людськості. То був прихисток поетів і романтиків, що шукали натхнення, вдивлялися в холодне далеке сяйво як у відблиск загубленого Раю.
Сьогодні на небі хмари. Темрява поглинула все навколо, проковтнула зорі. Ніч стала прихистком страху і злочинів. Мрії заснули.
Чи довгою буде ніч?
Що принесе очікуваний світанок?
