Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Московство

Українські емігранти, а також галичани подали голові Міжнародного Червоного Хреста — відомому Ф. Нансенові багато документів про голод в Україні. Справжній гуманіст, Ф. Нансен обурився з московського політичного людоморства і вимагав від уряду СРСР дозволити допомагати й Україні. Саме тоді європейські держави і США не визнавали уряду Леніна законним, а він гостро потребував позик, техніки, бо імперія стояла на межі господарської катастрофи. Уряд Леніна змушений був доводити європейцям та американцям свою культурність і людяність, отже, дозволити допомагати також Україні. Та поки Ф. Нансен виборов у московського уряду цей дозвіл, минуло 8 місяців. Дано дозвіл аж 10 січня 1922 р. Тоді АРА вже роздала в Поволжі майже все, що мала. Доки привезли нові вантажі з Америки, минуло ще кілька місяців. Так АРА почала допомагати Україні аж у квітні 1922 року, коли вже вимерло близько трьох мільйонів українців. Так свідчить сама АРА[372]. Поряд з АРА допомагали Поволжю місії Червоного Хреста шведського, датського та інших країн. Допомагати Україні їм рішуче ЗАБОРОНИЛА Москва. Допомагала Поволжю також і місія «Українського» Червоного Хреста, що її вислав туди харківський «уряд» саме тоді, коли мерли з голоду щодня тисячі українців, і ніяка служба харківського уряду їх НЕ рятувала. То гірше: уповноважені того «уряду» при АРА Артамонов та Баткінс всіляко ПЕРЕШКОДЖАЛИ АРА допомагати голодним робітникам у Донбасі, а лише дончанам, хоч ті НЕ голодували. Коли голодні українці нападали на їдальні та склади, вже сама АРА подбала, щоб про це написали часописи за кордоном. Тоді й часописи СРСР мусили писати про голод в Україні[373]. АРА давала харчі, одяг, ліки сиротам в Україні. Уряд УРСР усував управителів-українців від цієї справи, а призначав москвинів, які роздавали і продавали американські харчі «своїм», а українські діти вмирали з голоду[374].

В Московщині та північній Україні не було посухи, і рятуючись від смерті, голодні українці йшли туди з півдня по хліб. Московська влада поставила на всіх шляхах «заградительные отряды», які не пускали голодних на північ. А голодних москвинів з Поволжя пускали. Щобільше, Московщина привезла з Поволжя до північної України 80 тисяч московських дітей і роздала українським селянам, щоб ті їх годували, хоч саме тоді сотні тисяч українських дітей помирали з голоду в СУСІДНІХ повітах. Московський «Центральный комитет помощи голодным» у своєму звіті IV з’їздові Совєтов подає, що в УРСР зібрали 2531 тисяч тонн зерна — менше на 20% звичного врожаю, що становило на душу населення УРСР 63 кілограми, але в голодних областях — втричі менше. Вже восени 1921 р. у південній Україні поїли котів, собак. Харчувалися травою, корою. Вже тоді офіційно було записано 50 випадків людожерства. Голодувало 90% людності[375]. А вищезгаданий московський комітет забрав з України 2941 залізничний ешелон зерна і з того вислав у Поволжя 2763 ешелони, а в Україні роздав голодним лише 178, про що й доповідає у вищезгаданому звіті. Московська влада визнала офіційно південну Україну за голодну аж через 5 місяців голоду. А за цей час вивозила зерно. На Херсонщині, де голодувало 90% населення, СТЯГНУЛА 90% зернових поставок[376], забирала тоді, коли щодня вмирали тисячі людей з голоду[377], а всього Московщина забрала 1921 голодного року з голодної України 11 мільйонів тонн зерна[378]. Вищезгаданий «комитет» у своєму звіті пише: «…навіть в охоплених голодом губерніях здача зернових поставок йшла краще, ніж у неголодних губерніях». Чим пояснити це самогубство голодних українських селян? Звіт пояснює: «…після судів над ситими в Одесі, Києві, Харкові збір зернових поставок пішов значно краще». Наведемо ще свідчення безсторонього іноземця, голови АРА професора Н. Фішера: «Ні уряд СРСР, ні уряд УРСР не допомагали голодним в Україні. Щогірше, від літа 1921 р. до весни 1922 р. — отже, коли в Україні гинули з голоду сотні тисяч людей — ті уряди ВИВОЗИЛИ з України сотні тисяч тонн зерна. Ми, американці, дивувалися і не могли зрозуміти причини: чому довгі потяги, навантажені зерном у Полтаві, Києві їхали до далекого Поволжя тоді, коли в недалекій Південній Україні гинули з голоду десятки тисяч щодня. Ба, щогірше, ми, американці, не йняли віри своїм власним очам: уряд ВИВІЗ до Московщини 185 залізничних ешелонів зерна з Миколаївщини й Одещини, де сотні тисяч мерців лежало по містах і селах. Цього уряд навіть не приховував, а писав у своєму звіті «Итоги борьбы», що «…навіть голодні губернії: Херсонська, Тавричеська, Одеська висилали пшеницю до Поволжя». Уряд УРСР пізніше офіційно визнав, що в Україні було навесні 1922 року три мільйони голодних. Справді ж було значно більше, бо ті три мільйони — це були ті, що ще не вмерли. І, маючи мільйони своїх громадян, що вмирали з голоду, уряд УРСР СТЯГАВ з них хлібопоставки. А голод в Україні був тисячократно більший, жахливіший, ніж на Волзі. І уряд СРСР знав це ліпше за нашу АРА. А він вимагав від нас, американців, зосередити ВСЮ допомогу лише Поволжю і хоч не офіційно, проте фактично ЗАБОРОНЯВ нам рятувати голодних українців»[379].


  [372] «The Bulletin of the ARA». – № V. – 1922.

  [373] «Комунiст», 27 липня 1922.

  [374] «The Bulletin of the ARA». – № VII. – 1922.

  [375] «Пролетарская правда», 5 травня 1922.

  [376] «Помощь голодным», Харкiв, 1922.

  [377] В. Арнаутов. «Голод и дети в Украине».

  [378] З. Гуревич. «Голод i сiльське господарство України».

  [379] N. N. Fisher. «The Famine in Soviet Russia».

Попередня
-= 101 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!