Слава ЗСУ!

У містах люди не голодували, тут хліб продавали на картки. Москвини та яничари мали окремі крамниці, де всього було подостатком. Мільйони голодних селян кинулися до міста міняти вишивані рушники та сорочки на шматочок хліба своїм дітям. Московська влада не пускала їх до міста і відбирала той хліб чи рушник. Як і 1921 р., Московщина поставила в 1933 р. на московсько-українському кордоні «заградительные отряды», щоби не допустити голодних українців до Московщини, яка одержала тоді добрий урожай та ще й увесь урожай з України. Українці якось оминали ті «отряды» і в московських селах просили не дати, а продати борошна чи зерна. Московські селяни з матюками били «хахлів» і гнали їх до найближчої міліцейської дільниці. Десятки тисяч таких фактів було 1921, 1933, 1946 рр. Нехай малоукраїнські оборонці «доброго» московського народу скажуть: якщо це не московський націоналізм, то що ж воно таке? У 1921 р. Московщина ще не зміцнила своєї влади в Україні, ще боялася Європи, ще її новий уряд не визнали великі держави, тому про голод 1921 р. писала преса. У 1933 р. європейські та американські держави якраз визнали московський новий уряд. Почуваючи силу, Московщина заборонила 1933 року газетам СРСР писати про голод, а іноземцям їхати в Україну, щедро платила окремим закордонним кореспондентам, щоб вони писали, що ніякого голоду немає, і це твердили європейські та американські часописи.

Але розміри голоду 1933 р. були такі жахливі, що звістки про нього ширилися. Українські націоналісти переслали таємними шляхами до Європи фотографії жертв голоду в Україні. Європейські часописи почали їх друкувати з статтями проти московського соціалістичного уряду «робітників і селян». Європейські комуністи почали сумніватися у правдивості соціалістичної пропаганди. Московщина могла втратити свої п’яту та шосту колони у світі, і вона запропонувала голові французького уряду Е. Еріо поїхати в Україну, щоб на власні очі побачити правду. Як готували Київ для приїзду Е. Еріо, ми вже оповідали. Влітку 1933 року Е. Еріо проїхався в автомобілі Хрещатиком, побачив добре зодягнутих і добре вгодованих, які його весело вітали; побачив вітрини крамниць, повні продуктів, різних товарів. Повернувшись до Франції, він офіційно проголосив, що голоду в Україні немає. Щоб відвернути увагу світу від голоду в Україні, було ув’язнено 1933 року шість англійських інженерів, що працювали в СРСР. Московщина вчинила над ними суд, допустивши на нього іноземних кореспондентів, і перші сторінки великих часописів США та Європи зарясніли повідомленнями про той суд, а про голод писали коротенькі замітки на останніх сторінках[389].

Дністрянці і дніпрянці, емігранти з СРСР заснували «Український комітет допомоги голодним». У польському Сеймі були послами кілька галичан, і вони звернулися офіційно до Ліги Націй з вимогою допомогти голодним в Україні. Генеральний Секретаріат Ліги відмовився, мотивуючи тим, що, мовляв, Ліга Націй не має формальних причин втручатися до внутрішніх справ СРСР, адже Москва офіційно повідомила Лігу Націй, що ніякого голоду в Україні немає. М. Хрущов на ХХ з’їзді КПРС визнавав: «Так, у 1933 році був великий голод в Україні, а ми продавали в Європу мільйони тонн українського зерна». Той Український комітет все-таки умовив Генерального секретаря Міжнародного Червоного Хреста запропонувати урядові СРСР допомогу голодним. Червоний Хрест запропонував, але уряд СРСР відповів, що жодної допомоги не потрібно, бо ніякого голоду немає. Уряди Франції, Англії, Німеччини, Польщі, США та інших християнських держав мали безліч фотографій та повідомлень про голод від своїх послів, консулів, розвідників в СРСР. Німець пише: «В міністерстві закордонних справ одної західної великодержави були дуже докладні відомості про голод в Україні 1933 року. В міністерстві закордонних справ сусідньої з СРСР держави була навіть окрема кімната, заповнена фотографіями та документами про голод в Україні»[390]. Але документи про голод в Україні 1933 року всі уряди заховали в своїх таємних архівах. Чому? Саме тоді прийшов до влади в Німеччині А. Гітлер, який відкрито почав готуватися до війни. Перелякані європейці та американці почали залицятися до Московщини, щоб відновити старий союз проти Німеччини. Отже, псувати стосунки з Московщиною заради якихось незнаних українців було невигідно. Розпачливих благань українців поза СРСР не хотіли чути ні уряди, ні суспільство християнських Європи та Америки. Два-три протести та заклики допомогти (Ф. Нансена, архієпископа Відня Т. Ініцера) потонули в океані байдужості. Такого ганебного, негуманного ставлення Європи та Америки не знала до 1933 року світова історія.

  [389] М. Рудницька. «Боротьба за правду про Великий Голод».

  [390] E. Ammende. «Muss Rassland hungern».