Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Московщина вхопилася марксизму власне тому, що він заперечував велику вагу і роль в історії великих особистостей. І «демократична» Московщина нищить у СРСР особистість у творчості, замінюючи її на гуртову. Гурти («бригади») виконують визначені владою завдання не лише на колгоспних полях і стайнях, а й у літературі, мистецтві, науці.
Європейську творчість: літературу, мистецтво, науку, взагалі культуру Московщина ненавидить саме тому, що та ставить високо особистість, прославляє боротьбу особи за ідеали, цілковито протилежні ідеалам московським. З усіх московських письменників — і буржуазних, і монархістів, і сіромашних соціалістів — немає жодного, хто не мав би за найгірше нещастя Московщини всебічний розвиток особистості. Один з них пише: «Візантійський ідеал є тим добрий, що не має в собі того перебільшеного ідеалу особистості, що його запровадив у життя німецький феодалізм. Тому добрий, що не має великої особистої самопошани, яка дісталася до буржуазії шляхом заздрості, яка викликала в Європі демократичну революцію; яка породила всі ті фрази про необмеженість прав особи; яка пізніше поширилася навіть і серед нижчих верств європейського суспільства, роблячи з усякого наймита та шевця скалічену нервовим почуттям особистої гідности людину»[584].
Московський письменник М. Шивірєв відкрито ставив крапки над «і»: «Зміст, суть минулої історії московського народу і завдання майбутнього є у приниженні особистості»[585]. Цей монархічний заповіт виконує і «демократія» СРСР.
Московські націоналісти (т. зв. слов’янолюби) ХІХ ст. ставили «единомыслие» за найвище досягнення культури. В їхніх устах духовна деспотія і рабство не здаються дивиною. Але ж у Московщині були ще й т. зв. «западники», які проголошували європейські ідеї, а чільною з них є власне свобода особистої думки. І, не зважаючи на це, «западники» були за оте «единомыслие». Як пояснити це поєднання цілковито протилежних ідей? Дуже просто. Європейські ідеї для «западников» були лише димовою завісою, за якою ховалася їхня жадоба захопити імперську владу і накинути поліційною силою московську національну догму. Монархічна Московщина змогла запровадити те «единомыслие» лише частково. «Демократична» запровадила його в СРСР цілковито. Раніше (за Т. Шевченком) все мовчало, бо благоденствувало, а по 1917 році — все хвалить. С. Нєчаєв у своїй відозві писав, що найгіршим ворогом революціонерів і революції є вільне друковане слово. Він вимагав примусити мовчати всіх інакодумних письменників та публіцистів. Його учні в СРСР примусили всіх письменників не мовчати, а хвалити те, що вони ненавидять. Московська засада «единомыслия» заперечувала засаду демократичного голосування, бо передумовою його є право особи мати власну думку. Запровадити «единомыслие» може лише «самодержавие» (деспотія). Так засада «самодержавия» стала законом не лише монархічної Московщини, а й «демократичної», що до 1917 р. волала: «Геть самодержавство», а захопивши владу, запровадила таке «самодержавие», що йому позаздрили в пеклі Іван IV, Петро І, Микола І. Сила національних традицій — непереможна.
Як ми вже згадували, московська провідна верства складалася з мішанини прамосквинів (угро-фіннів) із змосковщеними нащадками українців, татар, німців. Українська духовність — цілковито протилежна фінно-татарсько-німецькій, і тому змішання тих протилежностей дало покруч, що хитався від одної крайності до іншої, без душевної гармонії, хаотичний, без старих засад, із саламахою засвоєних ідей в голові, з безбожністю і аморальністю в душі. Створився незнаний в інших народів дивогляд — «русская интеллигенция», що його європейському розумові несила збагнути, наприклад, протилежність не між окремими особами, а в тій самій особі. Скажімо, граф у мужицьких лаптях проповідує «непротивление злу», а з власною дружиною живе, як пес з котом; «кающийся дворянин», ліберал-вольтерьянець власноручно катує своїх кріпаків. Власник кількох тисяч кріпаків — переконаний соціаліст, демократ. Князь — теоретик анархізму. Мільйонер дає тисячі рублів на соціалістичну революцію. Деспот і душегуб проповідує любов і милосердя. Власники кріпаків стають соціалістичними провідниками. Раби, а мріють панувати в усьому світі. Самоопльовування поруч з пихою. І так без кінця-краю.
Що таке московська інтелігенція? Самі москвини відповідають: «народническое мракобесие» (М. Бердяєв), «сектантское изуверство», «героическое ханжество» (М. Булгаков), «убожество правосознания» (А. Кістяковський), «бездонное легкомыслие» (П. Струве), інші кажуть: «сонмище больных», «человекоподобное чудовище», «краснокожие либералы», «готентотская мораль», «хулиганское насилие» і т. п.[586]. «Московська інтелігенція — це якесь цілковито своєрідне, духовно-соціальне створіння, вона відчуває свою безґрунтовність і безладність» (М. Бердяєв). «Глибока неврівноваженість, здатність кидатися від однієї крайності до протилежної — це питомі властивості московської вдачі» (М. Трубєцкой). «Ми, москвини, ставимося якось байдуже і до добра, і до зла, і до правди, і до брехні» (П. Чаадаєв). «Брехня і фальш у всьому нашому московському житті» (Ф. Достоєвський); «мусимо визнати, що наше громадське життя є дуже сумне. Брак громадського, критичного осуду, байдужість до всякого обов’язку, до справедливості, до правди. Цинічне презирство до людської гідності, до нової думки — все це викликає розпуку. І мав же я нещастя народитися в Московщині» (О. Пушкін). Московський патріот пише про свою Московщину: «Блажен, кто раздробит о камень твоих, Блудница, чад. Блажен тебя разящий лук Господнего святого мщенья» (І. Бунін). Але інший кричить: «Россия, Россия, Россия — мессия грядущего дня» (А. Бєлий). Інший каже: «Мы обернемся к вам (європейцям. —
