Слава ЗСУ!

Д. Флетчер

Все життя Московщини просякнуте брехнею.

А. де Кюстін

Цілковито не пускати до себе іноземців Московщина не могла, бо потребувала їхньої допомоги. Чимало чужинців приїздило і жило в Московщині. Повернувшись додому, вони описали свої враження і видали їх книжками. Ці книжки Московщина нищила всіма способами. Наприклад, вимагала 1591 р. від англійського уряду знищити книжку Д. Флетчера, а по відмові скуповувала і палила. Те саме вимагала 1717 р. від австрійського уряду щодо книжки Ю. Корба і так само скуповувала її і палила. Московщина підкупила 1800 р. друкаря і зцензурувала книжку К. де Рульєра. Наполеон вчасно про це довідався і наказав знищити цензуровану, а надрукувати справжню. Завоювавши 1833 р. Крим, Московщина попалила всі, що їх могла захопити, татарські архіви та книжки. Року 1862 Московщина скуповувала і нищила книжку К. Делямара, бо в ній на карті слов’янських народів Україна зазначена як окрема держава від Карпат по Кавказ. Катерина ІІ заплатила французькому письменникові Вольтерові 25 тисяч золотих рублів, щоб він написав історію московської імперії у прихильному до Московщини дусі. Микола І видав кілька десятків тисяч рублів, щоб запобігти невигідному Московщині впливу книжки А. де Кюстіна. До 1914 року кілька великих паризьких часописів одержували щороку тисячі рублів хабара, щоб не писали критично про Московщину. По 1917 році «демократична» Московщина поновила той хабар. Під час війни 1939–1945 рр. москвини-емігранти та москволюби викрали з чужоземних книгозбірень тисячі невгодних Московщині книжок.

Після 1917 року, а надто після 1945-го Московщина засилає в чужоземні університети щороку тисячі книжок, написаних підкупленими чужинцями. З них — 90% на тему могутності, сили Московщини — імперії.

США, Англія, Франція, Італія, Німеччина та й усі держави ніколи не зачиняли і не зачиняють своїх кордонів чужинцям. Навпаки, охоче показують їм свою силу і культуру. Мільйони іноземців щороку відвідують ті країни, безперешкодно ходять, їздять скрізь за своєю вподобою, без жодних заборон, дозволів, таємних підглядачів за плечима. Московщина єдина в усьому світі понад 500 років боїться пускати до себе іноземців, а коли й пустить, то слідкує за кожним їхнім кроком, боїться, щоб світ не дізнався, що сила і могутність московської імперії є міф. Адже сам той міф становить московську силу, знищити його — позбутися московської зброї — «шостої колони» москволюбів в інших країнах, зокрема й в Україні. Ось чому свідчення чужинців про Московщину упродовж її історії набувають ваги.

Московщина видала повну збірку писань К. Маркса та сфальшувала навіть свого пророка і божка, не помістивши його творів про Московщину (борючись з московським загарбництвом, Румунія видала 1964 року збірку протимосковських творів К. Маркса). Скажімо, не надрукувала його розвідки «Enthulungen uber die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts», що її надрукував Лондонський часопис «Free Press» 1858 року, а Марксова дочка Елеонора перевидала 1889 р. окремою книжечкою. Там К. Маркс писав: «У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московщини. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, а й тотожною». Далі Маркс ганить ту політику: «Політика Івана І була тотожна політиці Івана ІІІ, Петра І і теперішній. Єдина різниця, що попередники Петра І боролися проти обмеження могутності Московщини, а Петро І намагався досягнути безмежної могутності. Московщина породжена і вихована в огидній і жалюгідній школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в майстерності рабства стала неперевершеною. Навіть і тому, коли Московщина стала незалежною, вона й далі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з пихою монгольського володаря, що йому Чингіс-хан заповів здобути світ».

Трохи раніше (1853 р.) К. Маркс писав так: «Життєві інтереси зроблять Великобританію найповажнішим і незламним противником Московщини та її загарбницьких планів. Можна припускати, що цю роздуту потвору спинять європейці, бо вона вже просунулася на шляху до світового панування. На Албанському узбережжі вона вже стоїть у самому осередку Адріатики. Виглядає, що кордони московської імперії простягнуться від Данціга (а може і Штеттіна) до Трієста. А оскільки завоювання йде за завоюванням, то можна вважати за можливе, що завоювання Московщиною Туреччини буде лише вступом до завоювання Угорщини, Прусії, Галичини і остаточним здійсненням Панслов’янської імперії. Припинити московський завойовничий порив є вимогою часу. У цьому збігаються інтереси світової демократії з інтересами Великобританії»[600]. І в іншому місці: «Московська політика — незмінна. Московські способи, тактика мінялися і мінятимуться, але провідна зірка московської політики — підбити світ і панувати в ньому — є і буде незмінною. Московський панславізм — це лише одна з форм московського загарбництва. Метою московського панславізму є не свобода та незалежність слов’янських народів, а знищення всього того, що створила Європа за тисячі років своєї культурної праці. Московський ведмідь загарбуватиме доти, доки знає, що європейські звірі не здатні вчинити опір. Московщина покладається не так на свою власну силу, як на боягузтво європейців. Вона залякує Європу і ставить їй якомога більші вимоги, щоб мати потім чим поступитися і тим показати свою поступливість, миролюбність»[601].

  [600] K. Marx. «The Eastern Question».

  [601] K. Marx. «Merx Versus Russia».