Слава ЗСУ!

Мужик І. Болотніков, козак Є. Пугачов, голодранець С. Разін, інтелігенти, ліберали, соціалісти В. Бєлінський, М. Чернишевський, П. Зайчевський, монархісти В. Соловйов, К. Леонтьєв, поміщики М. Бакунін, О. Герцен, дворяни С. Нєчаєв, В. Ленін, генерали О. Аракчеєв, Г. Потьомкін, аристократи князь П. Кропоткін, граф Л. Толстой, царь Олексій, Іван IV, імператори Петро І, Микола І, патріархи Іоким, Олексій — всі стани, від імператора до голодранця, у всіх століттях завжди здійснювали той самий «більшовизм», що міняючи свої назви, лишався незмінною національною вірою московської нації. Держава, церква, уряд, інтелігенція, багачі, голота — єдність у національних ідеалах вражає. Безоглядне панування вищого стану над мільйонами рабів: бояр за царів, дворян за імператорів, голодранців за диктаторів. Спалення єретичних книжок за патріарха Фотія — XVI ст., царя Олексія — XVII ст., за деспотичного імператора Петра І — XVIII ст., ліберального імператора Олександра ІІ — XIX ст., за соціалістичних диктаторів ХХ ст. Нищення чужих скарбів культури за Андрія Боголюбського (київських церков 1169 р.), за Катерини ІІ (стародавніх храмів у Криму 1783 р.), за Миколи ІІ (українських бароккових церков 1900 р.), за В. Леніна (київських та інших церков, музеїв), за М. Хрущова (українських книгозбірень, архівів, української мови) — така історична тяглість московської «побожності» і «культури». Безбожницькі, блюзнірські оргії опричників за Івана IV у XVII ст., «всесвятейшого, всепьянейшего Собора» за Петра І у XVIII ст., «радения» аристократії за Олександра І та безбожництво інтелігенції за Олександра ІІІ у ХІХ ст., блюзнірські оргії студентів-богословів за Миколи ІІ і комсомольців за В. Леніна у ХХ ст. — тяглість традицій подиву гідна. Соціалістичні відозви до народу І. Болотнікова 1611 р., Петра І — 1709 р., Є. Пугачова — 1773 р., П. Зайчевського — 1869 р., а далі вже десятки інших. Каторжні работи на каналах за Івана IV, за Петра І, за Микити І — всі руками поневолених народів.

Боярські кріпацькі фабрики XVII ст., кріпацькі — Петра І у XVIII ст., і кріпацькі — В. Леніна у ХХ ст. Масове, криваве закріпачення вільних селян до общин у XVII ст., до дворянських маєтків у XVIII ст., до колгоспів у ХХ ст. Три чверті державного кошторису на озброєння: за Івана IV, за Петра І, за Катерини ІІ, за Миколи І, за Йосифа І, за Микити І. Державні системи доносів на висоті патріотичного обов’язку: «сказатели» у XV ст., «фискалы» у XVIII ст., «исправники» у ХІХ ст., «сексоти» у ХХ ст. Державна і громадська пошана до катівського фаху, як рятівника трону у XVIII ст., «государственности» у ХІХ ст., «социалистического отечества» у ХХ ст. Постійна, щораз більша розбудова в’язниць, каторги: за царів, за імператорів, за диктаторів. Преторіанські збройні частини для охорони влади: стрільці та опричники за царів, дворянська гвардія та «охранка» за імператорів, компартія та НКВД за диктаторів. Панівна каста: боярство XV–XVII ст., дворянство XVIII— XIX ст., босяцтво ХХ ст. Священики — таємні донощики поліції: церковний обов’язок виказувати підозрілих за царів, уневажнення таємниці сповіді за імператорів, чекісти в рясах за диктаторів. Глава церкви — вірний слуга уряду: патріарх Іоким — XVII ст., обер-прокурор Синоду К. Побєдоносцев — ХІХ ст., патріарх Алексєй Семанський ХХ ст. Зарозуміла варварська пиха, ненависть до немосквинів, ненависть до всього європейського: старовірів — XVII ст., слов’янофілів — ХІХ ст., більшовиків — ХХ ст. Звеличення хама, душегуба в XVI–XVIII ст., «униженных и оскорбленных» у ХIX ст., «социально близких» у ХХ ст.

Повсякчасна небезпека від уярмлених немосквинів для імперії. А понад усе за всіх століть, у всіх станах — стихійна ненависть до всього високого, красивого, індивідуального. Закорінені глибоко в душі і з молоком матері передавані з покоління в покоління кличі: «Покоряйтеся языци, ибо с нами Бог» — московської церкви; «Народ-богоносец, мессия мира» — московської інтелігенції; «Всемирная революция» — московського народу.

І. Болотніков, С. Разін, С. Нєчаєв, В. Ленін. Селянин, голодранець, дворянин. XVII ст., XVIII ст., ХХ ст. Викиньте імена, дати, назви з історії будь-якого століття Московщини, і читач не вгадає: про яке саме століття читає. Десятками тисяч самих подібних фактів без пояснень можна заповнити велику книгозбірню. А поки її не матимемо, доти Московщина зможе поширювати москволюбство, цю найсильнішу свою зброю.