Слава ЗСУ!

О. Герцен писав: «Якщо наші московські соціалісти матимуть колись державну владу у своїх руках, то вони своїм катівством значно перевищать охранку (царське НКВД. — П. Ш.)[640]. Інший відомий письменник уточнює: «Природна річ: ескімоси їдять сире м’ясо, а москвини катують людей… Лежачого ніде не б’ють. Але у нас у Московщині б’ють, і то з подвійною насолодою»[641].

Ліберальний професор М. Костомаров писав письменникові І. Аксакову: «Ви хочете сполучити несполучне. Хочете неподільності імперії і свободи її громадянам. Якщо не хочете розпаду імперії, то мусите визнати конечну потребу цензури, охранки, в’язниць, закріпачення особистої думки та урядової сваволі. Якщо хочете свободи, то будьте готові на розпад імперії, бо ж вона неможлива без самодержавства, а самодержавство неможливо там, де є свобода думки і слова». Знав це і Олександр ІІ: «Я охоче дав би конституцію, якби не боявся, що наступного дня розпадеться наша імперія».

«Люблячи свою Московщину, я часто думаю, що всі наші московські гидоти породжують потребу деспотії, бо наш народ стоїть морально значно нижче за європейські народи»[642]. А ось слова одного московського пророка: «Історія і сучасність доводять, що деспотія в Московщині мала і має свої корені в самій духовності москвина. Тому немає і не може бути в Московщині жодної власної сили, яка могла б ту деспотію захитати. Мабуть, доведеться тієї сили шукати в Європі»[643]. І він же: «У Московщині і у москвина взагалі нема ніякого синтезу азіатського з європейським. Та цей синтез взагалі ледве чи можливий»[644].

Москвини в СРСР і в еміграції порівнюють Сталіна з Іваном IV: «Якби Іван IV не вигубив бояр винних і невинних, то Московщина розпалася б на уділи, і московської держави не існувало б. Іван IV знищив сепаратизм новгородців, заливши їх їхньою ж кров’ю, і хоч вигубив силу-силенну своїх же москвинів у війні з Казанським ханством та з Литвою, одначе тим заклав тверді підвалини під московську державу. Московська інтелігенція вважала його скаженою звірюкою, але московський народ його зрозумів і тепер не шкодує пролитої ним крові… Петро І вигубив багато власного народу у війнах та на будовах, але й заклав міцні основи під московську імперію. Подібно до Івана IV і Петра І діяв і Сталін. Коли б він був не винищив хахлацьких куркулів на будовах, не було б ні колгоспів, ні індустріалізації СРСР. Якби він жалів солдатів, не виграв би війни, отже, не існувала б тепер московська імперія СРСР, і не мала би Московщина колоній. А без колоній Московщина впала б до рівня теперішніх татар чи казахів у СРСР. Так Сталін вигубив мільйони своїх же людей, але СРСР тепер наймогутніша держава у світі. США не наважуються зробити жодного кроку в Лаосі чи Конго, не спитавши згоди Московщини»[645].

В’язень сибірського табору москвин М. Рогінський каже: «Петро І вигубив багато людей, будуючи Петербург на болоті. А хто тепер журиться тими жертвами? А вся нація пишається тепер тримільйонною столицею імперії. Тепер будують залізницю від Уралу до Камчатки. Розбудовують величезну промисловість у сибірській тайзі, у вічно мерзлій тундрі. Кілька мільйонів людей терплять великі муки на тих будовах і помруть там. Але колись мільйони людей добре житимуть у Сибіру, і тоді хто журитиметься померлими піонерами? Влада СРСР не є короткозорою і боязкою, і добре вона робить, що ціною мук і передчасної смерті мільйонів теперішнього покоління будує щастя мільйонів майбутніх поколінь»[646]. Так уважає один з тих, хто своїми муками і передчасною смертю хоче розбудовувати могутність Московщини. Державницька свідомість, що варта заздрості.

Інший москвин дивиться ширше і глибше: «Є дві Русі. Перша — Київська має свої коріння у світовій, а щонайменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь — Московська. Це — Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи»[647].

Яка ж з них будувала московську імперію? Вся історія Московщини — це суцільне закликання «варягів». Сплячу будівничу силу московського народу збуджувала і запліднювала завжди сила, що прийшла з-поза Московщини. Основні початки державної дисципліни і соціальної ієрархії та субординації і разом з тим творчі імпульси ми, москвини, завжди одержували ззовні. Без тих — чужих московській духовності — сил Московщина ніколи не виросла би на імперію. І вся московська історія — це боротьба тих чужих творчих первнів: ідей, установ, культури з московськими національними, руйнівними, дикими первнями. Почалася та боротьба варязькими впливами і продовжувалася київсько-візантійськими, а від XVIII ст. ще й німецькими та французькими»[648].

  [640] О. Гєрцен. «Былое и думы».

  [641] Д. Мережковський. «В тихом омуте».

  [642] К. Лєонтьєв. «Восток, Россия и Славянство».

  [643] Г. Федотов. «Россия и свобода».

  [644] Г. Федотов. «Русский человек».

  [645] Див.: «Возрождение», 1 жовтня 1963, Париж.

  [646] «Ost Probleme», 31.VII.1950.

  [647] A. Tolstoy in «The Slavonic and East European Review». – Vol. XIX, 1940.

  [648] О. Салтиков. «Две России».