Слава ЗСУ!

Звідки ж, з якого джерела брав і бере український народ цю свою незнищиму силу? Вихована в чужих, ворожих Україні школах, наша інтелігенція не знала відповіді на це запитання. Не знала, бо чужа школа і культура відривала її від духовності власного народу. Змосковщена чи спольщена наша інтелігенція не розуміла ані духовності, ані життєвої філософії, ані світогляду свого народу. Не знала джерел його духовної сили. За останнє півсторіччя Московщина посилила і поглибила московщення українців тисячократно. Всі найменші джерела відомостей про справжню Україну Московщина знищувала чи сховала у себе. Українські молодші покоління інтелігенції не мали звідки дізнатися про джерела духовної сили українського народу. А джерело ж сили нації не в кількості, а в якості. Вся сила московської імперії і московського суспільства не змогла зломити, змосковщити вільного духу Т. Шевченка, Лесі Українки та інших виразників українства. Могутня московська імперія завойовувала невеликий черкеський народець 60 років. Завоювала, але не скорила. Черкеси не платили жодних податків Московщині, не давали своїх синів до московського війська. Не скорила, бо не стане рабом той, кого муляють кайдани. Зневірений у своїй силі народ (нація) не підійме зброї проти ворога, хоч би й був вдесятеро сильніший за ворога. І навпаки, фізично вдесятеро слабший, але сильніший духом і вірою у свою перемогу народ здійме зброю на вдесятеро сильнішого ворога. Яскравим прикладом цього є Україна та її УПА або Ірландія з її 600-річною боротьбою за державну незалежність. Джерелом фізичної сили нації є її творчий дух і віра у власні сили.

Це дуже добре розуміють москвини: всі імперські засоби виховання цілковито працюють в СРСР, щоб зміцнити віру москвинів у силу їхньої нації. А водночас ті самі засоби вбивають у немосквинів віру у власні сили. Але якою мірою прищепила Московщина немосквинам зневіру в їхні сили — ніхто не знає. Виявиться це в новому 1917 році, коли Україна проголосить свою державну незалежність.

Одначе, самого проголошення ще замало (проголошували в 1648, 1918, 1941 роках), бо втримати незалежність буде важко. Дуже важко! Є у світі сили, великі, яким самостійна українська держава стоїть упоперек дороги до панування над світом. Ті сили подадуть Московщині величезну допомогу, щоб знову скорити Україну, забрати її знову у свої руки. Та навчена прикрим досвідом Московщина не вживатиме відкритого фізичного насильства, а вживе старого, випробуваного століттями способу: обдурити, підкупити, затягнути Україну до імперії руками самих же українців. Ось тут і виявляться наслідки сторічного прищеплення українцям зневір’я у власні сили, почуття їхньої національної нижчості.

Збудити приспану прапрадідівську віру у свої сили і гордість своєї національної вищості — це знищити в зародку всі московські спроби обдурити українців. За нормальних умов це роблять національна школа і національна література, і насамперед, історичні праці (наукові чи красного письменства). А ми й досі не маємо жодної книжки справжньої історії України і навіть не маємо книжки справжньої історії Московщини. Справжньої, тобто не сухого переліку, каталогу історичних подій, а аналізу тих сил, що ті події творили, аналізу сил, що будували і руйнували державу і націю. Зробивши аналіз, можна тоді здійснити і синтез. Кажучи коротко — то буде національна доктрина, що стане дороговказом, компасом наступним поколінням. Всеохоплюючої, великої, історично-соціологічної праці Україна ще не має (лише окремі описові розвідки). Тому мусимо закінчити нашу розвідку про московство бодай невеличким натяком на українство, щоб на тлі українства виразніше бачити чорне московство[707]. Подамо кілька уривків з української праісторії та історії.

Наука про спадковість (генетика) вчить, що людина успадковує від своїх предків не лише фізичні, а й духовні властивості. Щоб зрозуміти духовність людини і народу, треба пізнати, насамперед, духовність її предків. Духовність людини залежить значною мірою від оточення, отож антропологи поділяють народи на три головні відміни за їхньою культурою: 1) осілої рільничої, 2) кочової скотарської, 3) мисливської.

Землероб щедро поливає поле своїм потом, пильнує, щоб урожай не забрав хтось інший. Так зародилася у землероба ідея, поняття приватної власності. Рільник нерозривно пов’язаний з землею, з природою, він любить свою землю, шанує її, як матір. У мовах усіх рільничих народів існує вираз Земля-Мати. У мовах кочових народів немає такого пестливого епітету до поняття «земля». Український народ вважає землю святою. Український селянин ніколи не плюне на землю. Без потреби ніколи не вдарить чимось по землі. В багатьох місцевостях наші селяни цілують землю на доказ правдивості своїх слів, чи як гарантію своєї обіцянки. Вислів «Щоб тебе свята земля не прийняла» вважається на Україні найжахливішою клятьбою і вимовляється лише за надзвичайно виняткових випадків. Виїжджаючи з України, українець бере з собою грудку рідної землі, щоб покласти її до своєї труни на чужині. Всі рільничі народи — глибокі патріоти.

  [707] Див.: П. Штепа. «Українець а Москвин». Там подано й лiтературу.