Слава ЗСУ!

Запорізький Орден був чи не найбагатший з усіх європейських орденів: мав сотні тисяч гектарів власної землі, сотні тисяч людності, величезну кількість всілякого багатства і золота. Старі, заслужені старшини були, як на той час, мільйонерами[717]. Вони їздили до Західної Європи, бачили там лицарські замки. Могли побудувати в Січовій Республіці свої, багатші за європейські, але не хотіли. Жили багато, але скромно, носили одяг з найдорожчих тканин, але скромний, лише зброю любили оздоблювати золотом, самоцвітами. Посол Венеціанської республіки пише, що запорожці були б найкращим взірцем нових спартанців, якби не пили[718]. Запорожці любили показати своє багатство в оздобі церков та книгозбірнях. Скромна зовні церква Св. Покрови в Запорізькій Січі мала всередині золотих та самоцвітних оздоб вартістю в кілька мільйонів червінців (руйнуючи 1775 року Січ, москвини пограбували всі ті оздоби). Багато старшин побудували своїм коштом великі церкви по всій Україні. А при кожній церкві закладали школу та книгозбірню. В осередку Січової Республіки Орден побудував величну кафедру з багатою книгозбірнею європейської літератури. По зруйнуванні Запорізької Січі Московщиною запорожці переселилися до Туреччини, а згодом на Кубань, забравши туди і ту книгозбірню. Московщина боялася аж до 1917 року відібрати від кубанців книгозбірню та запорізькі прапори, бунчуки тощо. «Демократична» Московщина відібрала 1920 року і багато з того понищила.

Запорізький Орден обрав 1648 року Б. Хмельницького на Гетьмана України. Французький історик пише про нього: «Козацький Кромвель — Б. Хмельницький є не менший політик за Кромвеля англійського»[719]. Ворожий польський історик пише: «Б. Хмельницький мав багато важче завдання, ніж О. Кромвель. Увесь обшир його (Богдана) держави мав відкриті з усіх боків, загрожені ворогом кордони. Не мав Б. Хмельницький усталеної, досвідченої державної машини, як О. Кромвель. Військо, грошове і державне господарство, управління, зносини з чужими державами — все це треба було творити з основ і за буремних, воєнних часів, поспішно. Його військо не голодувало, мало зброю, гармати, набої, добру розвідку, спритних розвідників за кордоном, йому не бракувало грошей — все це є його особиста заслуга. Була це людина надзвичайна, геніальна»[720]. Лорд-протектор Британської імперії Олівер Кромвель титулував Б. Хмельницького: «Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус Грецької Церкви, імператор всіх Запорізьких Козаків, пострах і вигубник польської шляхти та здобувник твердинь, вигонитель римських священиків, гонитель поганців, антихриста і єврейства».

А як виглядає українське козацтво і його провід за поглядами самих українців? Український народ у своїх піснях, переказах, байках малює козака взагалі, а запорожця особливо, людиною високоідейною, безкорисливою, відважного борця за правду, справедливість, за волю. І справді, таким він був. Бойовий ідейний клич козацтва: «За віру християнську, за Україну, за волю!» знайдемо в багатьох документах в європейських державних архівах.

В уяві народу український козак, запорожець має всі властивості європейського лицаря: добровільний, безкорисний обов’язок служити вищій ідеї, козак — людина найшляхетніша, найкультурніша, найрозумніша, навіть характерник, мало що не надлюдина; духовний аристократ у всякому разі. І справді, маємо десятки свідчень, що підтверджують правдивість такої уяви про козака, надто запорожця. В українських піснях прославляють козаків за те, що вони рятували людей, жертвуючи власним життям (пісня «Про трьох братів»).

Наші історичні недруги москвини та поляки, зненавидівши українське козацтво за його оборону України, всіма способами намагаються принизити, оплюгавити його. Всі московські і польські історики, письменники, митці малюють українське козацтво і Запорізький Орден як ватаги розбишак, злодіїв, п’яниць-кріпаків, що повтікали від своїх панів, щоб не працювати. Ті історики та письменники не журяться тим, що не можуть пояснити: яким чином ті темні кріпаки, ледарі, розбишаки могли створити з нічого, у дикому степу велику, багату республіку та військо, яке перемагало війська найбільших тоді держав: Турецької та Польської; республіку, що до неї присилали послів європейські імператори та королі з проханням допомогти їм; що з нею підписували міжнародні угоди найславніші тоді королі шведські; що давала Московщині тисячі своїх цивілізаторів, творців московської культури й державності. Одним із зразків приниження Запорізького Лицарського Ордену є карикатура І. Рєпіна «Запорожцы пишут письмо турецкому султану». Пишуть дипломатичного листа до наймогутнішого тоді в Європі володаря. Отже, пишуть не прості козаки-гультіпаки, а старшина Ордену, що її Е. Лясота ставив нарівні з європейськими герцогами, баронами щодо освіти та культури. А цей москвин (хоч народився і виріс в Україні) намалював ватагу диких, голих, п’яних харцизяк за нетесаним столом, на бочці, зодягнених у чудернацькі свити. Намалював п’яного гультіпаку, що спить під лавою в болоті; писар має вид бевзя — глумлива, злісна карикатура. Рєпін відмовився намалювати перемогу гетьмана І. Виговського під Конотопом чи оборону від москвинів Буші, Сміли, Батурина.

  [717] Н. Полонська-Василенко. «Майно Запорізької Старшини».

  [718] P. A. Vimina. «Relazione dell origine e del costumi Cosacchi».

  [719] P. Chevalier. «Histoіre de la Guerre des Cosaques».

  [720] L. Kubala. «Wojna Moskiewska».