Слава ЗСУ!

XIV. СМЕРТОНОСНІСТЬ МОСКВИНА

Русская страсть к разрушению есть творческая страсть.

М. Бакунін

Культура — це СИЛА, більша за всі війська і матеріальні багатства, бо культура все творить. Зовні культура виявляється в багатьох формах, насамперед у красі духовній і фізичній, у здібності відчувати красу і цінити її, в потязі плекати її, в чистоті фізичній і моральній. Де б не довелося жити українцям, їхні оселі білі, чистенькі, з садком та квітами довкола. Замилування українців красою, давня моральна чистота, християнська сердечність, доброта, співучасть, розум і вродженний хист до творчості — одне слово, українська культура завжди викликала у москвина (хоч аристократа, хоч мужика) невгамовну жадобу НИЩИТИ все українське.

Москвин інстинктивно відчуває, що його імперію знищить ВИЩІСТЬ української культури, вищість українського ТВОРЧОГО ДУХУ. Національний інстинкт підказує москвинам, що саме Україна заб’є осиковий кілок у могилу їхньої імперії. Отже, треба нищити ту кляту Україну всіма силами і всіма засобами.

Хоч Україна по Переяславі 1654 р. була дуже ослабленою, Московщина не наважувалася відразу опанувати її військовою силою, застосувала вже згадувану тактику китайського стратега — опанувати зсередини.

Розростання московської держави нагально потребувало великої кількості освічених урядовців, генералів, культурних діячів, техніків, учителів, майстрів, будівничих. Після Полтави 1709 р. Московщина вигублювала хмельничан та мазепинців, щоб вижили і дали нащадків лише боягузи, лакузи, черевані, периноспали, що воліли краще московське рабство, ніж боротьбу. Та в XVIII ст. ще не забули українці збройної боротьби з Московщиною. Навіть і «раби отечества чужого» мали ще сильне відчуття своєї культурної ВИЩОСТІ супроти москвинів. Петро І розумів загрозу Московщині від української культурної вищості: «Народ малороссийский зело умен, от чего мы в неанвантаже оказаться можем». Обернути те «умен» в глупоту і сліпоту — стало змістом і метою всієї української політики Московщини від Петра І до сьогодні. І більшовицька Московщина зробила і в цьому величезний «поступ» — за останні 50 років знищила наших культурних скарбів тисячократно більше, ніж монархічна Московщина за 300 років. Тільки так можна було обернути культурну і багату Україну в колонію, в джерело сировини та гарматного м’яса московської імперії, і це стало святою догмою ВСІЄЇ Московщини, всіх її царів, диктаторів, патріархів, урядів, всього московського суспільства від аристократа до мужика, від найученішого професора до неписьменного босяка. Від 1654 року і досі.

Тут немає місця обмірковувати тему: «Провід і маси». Читач може знайти чимало праць на цю тему в європейській літературі. Заторкуємо її лише в зв’язку з темою розділу. Теперішня сплебеїзована демократія намагається звести ідеал Великої Людини до свого рівня, замінивши особистість гуртом малих людей.

З історії бачимо, що ідеї народжувалися в голові (радше — в душі) обдарованих творчим духом людей. Творці великих, середніх, малих і найменших ідей — це великі, середні, малі і найменші АРХІТЕКТОРИ ВСЬОГО ЖИТТЯ. Вони живуть в селах, містах, краях, в державах. Всі вони, від найменших до найбільших, разом складають ПРОВІДНУ верству нації, її голову й дух. Нація ж бо, як і людина, є істотою живою, без фізично, духовно і національно здорового загалу вона лише животіє, є етнографічною масою, погноєм націям-загарбникам. Людина без голови — труп, і нація без провідної верстви — напівтруп.

  [355] «Літературна Україна», 3 серпня 1965.