Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

Пантера, здавалось, не знала, що їй робити: нападати чи зійти з дороги. Аж ось вона присіла, наміряючись стрибнути. Браун хутко прицілився їй у голову і натиснув гачка. Дівчина так тремтіла у нього в обіймах, що він схибив і влучив у здухвину. Пантера аж підскочила з болю. Несподівана куля, видко, знеохотила її нападати, бо пантера заревла й кинулася в хащі.

— Небезпека минула, міс Маріон. Звір утік, — тихо мовив Браун.

Але тепер почуття, довго стримувані, вибухнули сльозами. Маріон, схлипуючи, прихилилась Браунові до плеча й прошепотіла:

— Ох, я така нещасна!

— Маріон! — вигукнув юнак і вже тихіше сказав: — Нам час розлучитися. Мені не можна тут лишатись. Від того нам обом була б тільки мука. Завтра ж я покину Арканзас. Я піклуюсь про ваше щастя і про вашу честь. Ось тільки проведу вас назад до хати, і більше стежки наші ніколи не схрестяться.

І він у раптовій тузі обняв дівчину; та за хвилю Маріон уже вирвалася з його обіймів. А зразу по тому їх зустріли Гарпер і Робертс. Вони почули постріл і, стурбовані, кинулись їх шукати. Робертс узяв доньку за руку. Гарпер і Браун ішли трохи позаду. Обоє мовчали.

— Дядьку, — озвався нарешті Браун. — Завтра вранці я їду звідси.

— Отакої! — здивувався Гарпер. — Куди?

— У Техас.

— Хочеш кинути свого дядька напризволяще? Як же так, Біле?

— Я мушу їхати, дядьку! Але не бійтесь — ви не бідуватимете. Ви ж знаєте, що я тиждень тому одержав листа від свого адвоката із Цінціннаті. Я виграв справу, і гроші скоро виплатять. Сьогодні ж увечері напишу Вольфі, щоб усе пересилав на вашу адресу. Завтра вранці я поїду в Пті-Жан, а звідти вгору по річці до Морісонового Урвища — маю там ще деякі справи. Через вісім днів я вирушаю в Техас і дорогою ще до вас загляну. А ви тим часом купіть мені коня в містера Робертса.

— Агов! — гукнув Робертс уже від хати. — Ви так ідете, мовби насилу ноги волочите. Вечеря готова.

— Він хоче їхати, — сумно мовив Гарпер. — Бог його знає, що йому голови вхопилося.

— Їхати? Сьогодні ввечері? — здивувалися Робертси. — Чого ж бо це?

— Каже, що має завтра залагодити якісь справи у Пті-Жані, а перед тим ще заглянути додому. А як лишиться тут ночувати, то запізниться.

— Дивно… Так раптово надумався їхати, — чудувалася місіс Робертс. — Сьогодні ж по обіді ще згодився перебути вечір у нас.

— Він уже, як ми йшли до хати, казав про те, — озвалася Маріон.

— На добраніч, містере Робертсе, на добраніч, шановні дами! — гукнув Браун з-перед хати, притримавши коня.

— Містере Брауне, та зайдіть же хоч на хвилинку, вип'єте кави! Ваш дядько…

— Щиро дякую, місіс Робертс… я не хочу пити. На добраніч!

— Стривай, хлопче, я їду з тобою, — сказав Гарпер.

— Ви, дядьку?

— Атож. Он уже ведуть мого коня. Ну, завтра вранці побачимось. На добраніч!

Містер і місіс Робертс стояли в дверях, Маріон позад них.

— На добраніч! — ще раз гукнув Браун і помахав капелюхом. А тоді так шпигонув острогами коня, що той рвонувся з місця і за мить зник у темряві.

— Стривай! — крикнув Гарпер небожеві. — Чи ти здурів? Хочеш в'язи скрутити? Так за тобою ніякий дідько не поспіє.

І ще довго було чути, як Гарпер лаявся й підганяв коня, щоб поспіти за небожем.


ПОЛЮВАННЯ НА ВЕДМЕДЯ. ДИВНА ЗНАХІДКА. ІНДІЯНИНОВЕ ГОСТРЕ ОКО СТАЄ В ПРИГОДІ


Ранок заповідався тихий і сонячний. На сході за горами займалося небо. У густому лісі на долині кричали сови, десь їм сердито відповідали дикі індики.

Дорогою повільно їхали двоє чоловіків. То були Гарпер і Браун, обоє вбрані так, як убираються мисливці на Заході: в шкіряних куртках, камашах і мокасинах, з рушницями за плечима й широкими ножами при боці. Браун признався в усьому дядькові. Мовчки, кожен думаючи своє, вони доїхали до соляниці, де вчора Гарпер спіймав оленя. Звідти праворуч звертала маленька стежка, що вела через перевал до Пті-Жана. Браун притримав коня, щоб попрощатися з дядьком.

— Щасти тобі, синку! — сказав той і гаряче потиснув руку небожеві. — Залагоджуй свої справи і здоровий та веселий вертайся назад. Ти скоро здолаєш її забути. А я тим часом дістану все, що хочеш: куплю коня, ковдру післязавтра привезу сам із Літл-Рока або доручу комусь певному, патронташа теж матимеш, і за тиждень Алапага видубить шкіру на нову куртку. Ти тільки, синку, не барися й бережи себе. Часом здибаєш регуляторів, то не заводься більше з ними. Сварка нічого не допоможе й честі тобі не додасть.

— Не бійтесь, дядьку, той хвалько більше мені на дорозі не стане. А тепер прощавайте. Часом, коли мене не буде, прийдуть гроші із Цінціннаті, то… та ви знаєте, що з ними робити. Бувайте. За вісім днів я знову буду тут.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!