Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Я й сам думаю, Раше, що той кусок олова буде чудово зужитий, — озвався Котон.

— Слухайте-но, Котоне, — мовив йому трохи сердито прибулець, — не називайте мене тим проклятим ім'ям. Як почує хтось сторонній, то я опинюсь у чорта в зубах. Кажіть на мене Джонсон, навіть коли ми самі. Так ви швидше звикнете.

— Про мене, — засміявся мисливець. — Мені однаково, Раш чи Джонсон, але мотузки ви не уникнете так само, як і ми.

З цими словами він витрусив із вовняної ковдри невеличку пляшку віскі й приклав її до рота. Хильнувши добре, він простяг пляшку Раусонові й сказав:

— Нате, підкріпіться перед проповіддю. Вам треба наснаги.

— Ні, дякую, — відмовився той. — Не хочу, щоб від мене зранку тхнуло горілкою. Дайте пляшку Джонсонові: він он як ласо поглядає на неї.

— Нема нічого кращого, як гарячий трунок зранку, — сказав Джонсон.

— Панове, думайте про те, чого ми зібралися, — трохи нетерпляче зауважив Раусон. — Час біжить, а мені треба йти. До того ж, це місце не таке вже й безпечне, коли Джонсон справді бачив, що поблизу вештається індіянин і ті двоє. Отож я пропоную, щоб ми негайно обговорили те, задля чого зібралися. Через тих непосидющих негідників, що нишпорять не тільки в селищі, а й по всій окрузі, ба навіть по всій державі, й називають себе «регуляторами», ми вже багато тижнів не заробили ані пенні. Учора, як вам відомо, з острова приходив посланець, йому конче треба кілька добрих коней, а ми тут застрягли й сидимо склавши руки. Так далі тривати не може. Мені треба грошей, і всім вам також. Отож до діла. Через те що я зумів собі зажити доброї слави і вхожий до багатьох, дуже багатьох фермерів, то, звичайно, мав можливість гарненько роздивитися, скільки в кого худоби, а надто коней. На мою думку, найбагатша місцевість для нас — Спрінгкрік по той бік Пті-Жана. Там Гасфілд має прегарний табун, і я цілком певен, що ми з одної тільки ферми можемо зайняти восьмеро коней. І кинуться господарі не раніше як через два дні, це я гарантую.

— Непогано, — сказав Джонсон, — але ж подумайте: ми знову відійдемо майже на п'ятдесят миль далі від Міссісіпі.

— Щонайбільше на тридцять п'ять, — заперечив Раусон. — І дві доби виграємо. А тут, у цій місцевості, треба сподіватися, що за нами поженуться тієї ж самої години.

— А що, якби ми відклали цю виправу до другого тижня? — запропонував Джонсон. — Мені б хотілося з'їздити на якусь днину до Вошіто.

— Не можна відкладати ані на годину! — вигукнув Раусон. — Навіщо гаяти час? У нас його й так обмаль.

— Щось ви стали дуже квапитись, аж підозріло, — здивувався Котон.

— Мені треба грошей, — коротко сказав Раусон. — Мою землю обмірено, і якщо я до першого ж понеділка в липні не сплачу цілої суми, то, як ви всі добре знаєте, мені її можуть вихопити з-під носа. Крім того, тут живе багато таких зичливих душ, що мали б особливу втіху, якби могли прислужитися мені. І серед них цей містер Гарпер — хай би його чума взяла!

— Ха-ха-ха! — зареготав Котон. — Раусоне, якби почула місіс Робертс, що ви накликаєте на іншого християнина чуму, її побожна віра у вас дуже захиталася б.

— Жартуйте собі, Котоне, бо жарти — то наш хліб насущний. Та коли я кажу неправду, що тут є дехто, в кого я сам залюбки затопив би ножа… Але це до нашої справи не стосується, — додав він, швидко опанувавши себе. — Ну, тепер кажіть, пристаєте на мою пораду чи ні? Ми можемо заробити за вісім днів триста доларів кожен, а чесним побитом ви стільки нізащо не дістанете.

— Гаразд! Я згоден, — сказав Котон. — Тепер підете ви вдвох; ми з Вестоном ризикували своїми шиями минулого разу.

— Атож, — притакнув Вестон. — Тепер черга…

— Мовчи! Не лізь поперед батька в пекло, — перебив його Джонсон. — Спочатку треба обміркувати план. Ви, Раусоне, що пропонуєте?

— Ось послухайте, — почав Раусон. — Двоє нас із рушницями і кожен з трьома або чотирма вуздечками, що їх треба якось заховати на собі, вирушать звідси через Пті-Жан до млина в Спрінгкріку. Я згадав про вуздечки, аби нам знову, як продаватимемо коней, не було тієї халепи, що минуло разу, коли гостра кора пообдирала коням до крові губи й перепродувачі невільників на острові почали коверзувати. Від млина вже недалеко до Гасфілда, щонайбільше дві милі. Гасфілд має двадцять семеро коней, із них звичайно дома годує восьмеро. Тих нам не слід чіпати, бо Гасфілд похопиться другого ж ранку, а він знає ліс, як свою кишеню, тож одразу вислідить нас. Решта коней з молодим жеребцем пасеться в преріях.

— Весною ж не можна пускати на вигін жеребця, — перебив його Джонсон.

— Я знаю, — вів далі Раусон. — Але Гасфілд усе ж таки випустив його. Зрештою, мешканці ферми не дуже стережуть табун. Я двічі заїжджав туди, щоб бути певному.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!