Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Аби якось зайняти із загороди кобил, — усміхнувся Вестон, — то потім уже табун був би наш і ми помчали б так, як тільки коні захотіли б бігти.

— Так, а другого ранку за нами погналися б із десятеро чи дванадцятеро негідників з рушницями та ножами, — заперечив Раусон. — Ні, треба діяти напевне, щоб не було ніякої підозри. А через те слід братися до діла якнайобережніше. Тих, що займуть коней, ніхто не повинен бачити біля млина. Найкраще буде там, де дорога минає Спрінгкрік, зразу перейти на другий берег, щоб як хто трапиться по дорозі, то подумав, ніби верхівці прямують на Дарданелу.

— А хто ж піде? — невдоволено буркнув Котон. — Ви нас так навчаєте, наче самі не думаєте вирушати.

— Я пропоную, — мовив Раусон, — щоб ви з Джонсоном виконали першу частину роботи, а ми з Вестоном уже догнали коней до сховку.

— Ні! — заперечив Джонсон. — Я самохіть не піду до того люципера Гасфілда. Краще кинемо жеребки, хто має йти. Давайте тягти травинки.

— Які там у біса травинки, — буркнув Котон. — Нехай вирішить полювання. Вранці ми всі четверо чи, швидше, троє, бо Раусон цього разу доброволець, розійдемося врізнобіч і зберемося тут у вівторок уранці. Хто настріляє найбільше оленів чи взагалі кому найкраще поведеться на полюванні, той вільний.

— Згода! — озвався Раусон. — Добра думка. А тепер час кінчати. Ну, хай вам щастить. Ох, мало не забув сказати новину, — мовив він, скрива глянувши на Котона.

— А що саме? — жваво спитав Джонсон.

— Не більше й не менше, як те, що суддя з округи носить у кишені наказа про арешт нашого шановного Котона.

— От чорт! — здригнувся Котон. — Але ж за що?

— О, я не знаю, чи там згадувано щось особливе, чи просто за всякі справи. Подейкують про якісь п'ятдесят доларів та про чоловіка, що десь дівся, а згодом знайдено його тіло, і ще про якісь дрібниці.

— От трясця його матері! — вилаявся мисливець. — І ви про це мало не забули? Хотіли, щоб я спокійнісінько подався до селища? Ні, мені час ушиватися звідси. Ну й що з того, — раптом вигукнув він і випростався, — що з того! За кілька днів ми впораємо своє діло, і з грішми в кишені я можу дістатися до Міссісіпі, а звідти любенько до Техасу. Врешті, це стосується не мене одного, а й вас.

Регулятори щось пронюхали і всіх нас узяли на око.

— Мене ні, — засміявся Раусон. — У побожному, богобоязливому методистському проповідникові ніхто не стане шукати вовка.

— Ніхто? — перепитав глузливо Котон. — А чого ж тоді Гіскот недавно назвав вас брехуном і шахраєм?

Раусон зблід, і його рука потяглася до схованого ножа.

— Про що він довідався? — просичав мисливець, підступивши на крок ближче до Раусона, що аж тремтів з люті. — Га? Чи не докинув своє слово ще й торгівець невільниками? І вас це анітрохи не хвилює? Тьху, такого я від вас не сподівався!

— Котоне, — мовив Раусон, насилу опановуючи себе, — ви мені роз'ятрили болюче місце — той чоловік небезпечний для нас. Він не тільки здогадується, хто я, але й недавно підозріло говорив про Еткінса.

— Що, про Еткінса? Та Еткінс же ніколи не крав з нами, тільки переховував коней у себе на фермі.

— Якраз про Еткінса. Дідько його знає, як той негідник пронюхав. А що я стерпів, коли мене названо брехуном і шахраєм, то мав на те поважну причину. Якби я, проповідник, скипів і обізвав його падлюкою…

— То він збив би вас із ніг, — засміявся Котон.

— То це завдало б великого удару мені й моїй славі богобоязливої людини, — вів далі Раусон, не даючи спантеличити себе.

— Аякже, — сказав Котон. — Удару в макітру або межи очі.

— Годі вам сваритися, — втрутився Джонсон. — Ми зібралися сюди не на те, щоб слухати, як ви дурня клеїте. Раусон правду каже: коли він проповідує, то повинен і вестися, як проповідник…

— …і красти коней, — реготав Котон.

— Мені набридла ваша балаканина, — сердито сказав Раусон. — Ми зійшлися сюди, щоб виробити спільний план, а не лаятися. Мені відомо ще більше: сьогодні чи завтра тут зберуться регулятори.

— Тут? Де? — спитали всі разом.

— У Робертса, чи у Вілкінса, чи ще в когось, не знаю, однак мені відомо напевне, що вони збираються… і… що вони поклали собі боротися з нами всіма засобами.

— Вони не зважаться! — вигукнув Котон. — Бо ж то буде проти закону.

— На що вони не зважаться тут, в Арканзасі, коли їх збереться двадцятеро чи двадцять п'ятеро і їм дуже чогось забажається? — мовив Раусон. — Думаєте, губернатор послав би проти них солдатів? Ні, годі й думати. А як і послав би, то нічого б не допомогло. Регулятори можуть усе, чого тільки дуже захочуть, а вони дуже захочуть викоренити нас, аби їхні коні поверталися ввечері додому всі цілі й аби їм не треба було стерегтися людей, що носять під полою ножа, кілька пістолів і легеньку вуздечку.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!