Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

Небо тим часом захмарилось, і почав сіяти дрібний, дошкульний дощ. Та хоч він геть намочив вершників, проте слідів не змив.


АСОВАУМ ТА ЙОГО СКВО. ВЕСТОН І КОТОН НЕТЕРПЛЯЧЕ ЧЕКАЮТЬ НА СВОЇХ СПІЛЬНИКІВ


Саме тоді, коли відбувалися вибори, Асоваум, чи Перната Стріла, із ковдрою за спиною та рушницею через плече мовчки простував угору берегом річки. За ним ішла Алапага, його скво. Вона несла за індіянським звичаєм кухонне причандалля, а також вовняну ковдру й дві сухі оленячі шкури. її чоловік і пан нечутно ступав по траві, пильно озираючи обидва береги річки, немов чогось шукав і ніяк не міг знайти.

Коли Асоваум піднявся, на його думку, вже досить високо, то вернувся й знову почав свої пошуки, так само марно, як і перше.

— Правда ж, це те дерево, що до його коріння завжди був прив'язаний човен? — спитав він нарешті й зупинився.

— Асоваум же бачить знак на корі, де був прип'ятий човен, — відповіла Алапага.

— А його немає, — сказав Асоваум. — Нам доведеться переплисти, якщо ми хочемо отаборитися на тому боці.

Алапага мовчки скинула свою ношу, скотила з чоловіком у воду дві деревини, щоб на них покласти своє немудре майно й сухим переправити через річку, і скоро вже обоє видряпувались на стрімкий противний берег.

— А куди хоче йти Алапага? — спитав індіянин.

— За півмилі вгору по річці ми поминули дорогу. Вона веде до хати містера Малінса. Там завтра містер Раусон казатиме проповідь. Може, Асоваум хоч раз послухає блідолицього чоловіка? Він гарно говорить. Слова його, як мед, а серце чисте, як осіннє небо!

— Алапаго, було б краще, якби ти… але що то?

Вони почули, як тихо зашаруділо сухе листя, й відразу по тому з гущавини вийшов стрункий олень, підняв угору гарну голову й оглянувся спокійно й упевнено, не маючи гадки про небезпеку. Асоваум, як тільки зачув шурхіт листя, взяв у руки рушницю. Тепер він поволі націлився, і ту ж мить олень, влучений кулею, підскочив і впав, конаючи, на траву.

— Добре! — сказав Асоваум, спокійно ладуючи рушницю. — Дуже добре. Містер Гарпер не має м'яса, а він хворий і сам не може піти на полювання. Алапага понесе йому м'яса.

— Хіба Асоваум не знає, що я йду слухати слово боже? — прошепотіла індіянка.

— Був час, — почав Асоваум, похмуро дивлячись поперед себе, — коли Алапага дослухалася до голосу Пернатої Стріли й задля нього забувала й про шум дерев у лісі, й про пташині співи. Був час, коли вона відверталася від бога блідолицього чоловіка й здіймала руки до Маніту червоношкірих. Був час, коли вона плела для свого чоловіка священний пояс і таємничими знаками накликала йому щастя на ловах. Той час минув. Алапага померла, і замість неї з'явилася християнка — Марія, її вухо замкнене — вона не чує. Але ще дужче замкнене її серце — вона не відчуває.

— Асовауме! — тихим, благальним голосом мовила красуня-індіянка. — Асовауме, не гнівайся. Наше життя коротке, а я бачу перед собою найкраще, найщасливіше прийдешнє. О, ти не знаєш, який чудовий рай білих! І ти хочеш відібрати мені те, що я ще в цьому житті маю святого й вартісного, крім обов'язків до тебе!

— Ні, — мовив Асоваум. — Хай Алапага йде служити богові білих — що вже є, те є.

— А ти так і не хочеш послухати святого чоловіка, вустами якого промовляє сам Маніту?

Асоваум хотів щось відповісти, однак, видно, пересилував себе. Він узяв рушницю на плече й сказав:

— Алапага не може тільки молитися, вона хоче ще й їсти. Недалеко звідси на березі річки стоїть порожня хижка. Ми перенесемо туди м'ясо, й Алапага сьогодні ввечері покоптить його. Цю ніч вона там переночує, а вранці їй уже буде недалеко йти до селища білих, де блідолиций чоловік розповідатиме про свого бога.

— А як же Асоваум?

— Асоваум пообіцяв містерові Гарперові розшукати його сина. І він дотримає слова. Білі люди говорять лихе про свого брата, бо не бачать під собою слідів його ніг. Він зараз далеко, але має повернутися, а винні будуть мовчати й кивати на нього.

— Містер Раусон казав, що Гарперів небіж убив брата, а потім пограбував його.

— Блідолиций чоловік бреше! — крикнув індіянин і випростався. Скроні йому почервоніли, очі палали гнівом. — Блідолиций чоловік бреше! — ще раз сказав він. — І — знає це!

— Асоваум гнівається на християнина, бо той відвернув Алапагу од віри її батьків. Асоваум чесний і шляхетний, він нікого не стане ганити за те, що той думає не так, як він сам.

— Нумо понесемо м'ясо до хижки, — урвав мову індіянин. — Уже пізно. Асоваумові, доки смеркне, треба ще здолати багато миль.

Попередня
-= 26 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!