Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— А як вони його не наздоженуть? — спитав Котон.
— Ще краще. Тоді він манівцями прижене коней на острів, продасть їх і повідомить, що скоро прибуде ще табун.
— Що? Продасть мого коня?
— Не будьте дурнем, Котоне, — засміявся Вестон. — По-перше, ви дістанете за нього гроші, а по-друге, вам треба звідси тікати якомога швидше.
— А до чого тут мій кінь?
— Я вас добре знаю і ніколи не повірю, що ви поїдете з округи на своєму власному коні.
— Ай справді, Вестоне… мудра думка. Я вже навіть наглядів собі коня.
— Слухайте, Котоне, я вас хочу щось спитатися. Я вже стільки разів чув про той острів, а тепер, мабуть, і сам там побуваю. Скажіть-но, що то воно, в дідька, за така місцина?
— Не можу вам розповісти, — таємниче мовив Котон. — То дуже заплутана історія. Скажу тільки, що він лежить на Міссісіпі і що його мешканці прихильні до нас. Сам я теж не бував там.
— На Міссісіпі лежить багато островів. Розкажіть докладніше! Яке його число? Ви ж знаєте, що на тій річці всі острови од верхів'я і аж до пониззя мають своє порядкове число?
— Ще б пак! — глузливо посміхнувся Котон. — Але ж я не маю права сказати його. Та ви скоро й самі про все дізнаєтесь. За кілька днів ми будемо там. А до того часу потерпіть. Що то?
— Цитьте! — сказав Вестон. — То пугач. Раусон теж мав крикнути пугачем. Про всяк випадок я відповім, усе одно тут нікого немає.
Він приклав пальці до рота і теж озвався пугачем.
Зненацька почувся тупіт копит, і відразу по тому на протилежному березі з'явилися ті, кого вони так нетерпляче ждали. Раусон і Джонсон помахали капелюхами на знак того, що все скінчилося щасливо.
КОНОКРАДИ ВДАЮТЬСЯ ДО ХИТРОЩІВ. НЕСПОДІВАНКА. АЛАПАГА Й РАУСОН
— Ура! — крикнув Вестон, забувши про обережність, коли побачив чудових коней, що спускалися до води. — Ура! Оце то коні! — Ви збожеволіли? — сердито гримнув на нього Раусон. — Може, тут випадково хтось вештається поблизу, то ви хочете, щоб він прибіг на ваш гвалт? Побережіть свою радість надалі, як щасливо зробите те, що вам належить. Де ваші коні?
— Тут унизу, як ми й домовились, — відповів Вестон.
— Добре. Мерщій приведіть їх. Але дивіться не лишіть слідів на березі. Женіть коней водою.
— Знаю… У Вестона теж голова не капустяна.
Молодик побіг униз, до того місця, де лишив своїх коней, і хутко вернувся назад, ведучи їх серединою річки, що була тут ледве три фути завглибшки.
— А де човни?. — спитав Раусон.
Вестон з Котоном кинулись до очерету й за хвилину випливли на човнах.
— Стійте! — гукнув Джонсон. — Далі не підпливайте, щоб не було слідів на піску. Так, тримайтесь середини річки. Тепер беріть коней. Краще сядьте й ви в човен, Раусоне. Так, двоє у великий і один у малий. Стривайте… спочатку поміняємо коней. Ох, мені мов камінь з серця спав. Нарешті я сів на свого власного коня!
— А тепер покажи, Джонсоне, що ти вмієш їздити верхи, — сказав Раусон. — Коні відпочили, то жени їх щодуху. Пам'ятай, що кожна година, на яку ти відтягнеш переслідувачів від правдивого сліду, варта золота.
— Не бійтесь! — засміявся Джонсон. — їм треба ого як їхати, щоб мене догнати, а коли й доженуть, то я їх висмію. Я вже підготував грунт: сказав багатьом своїм знайомим, що хочу відігнати на південь штату своїх коней і ще кількох чужих, аби взяти там за них добрі гроші. Ну, бувайте!
Він шпигнув острогами коня і за мить зник у лісі.
— Ну, одне діло зроблене, — мовив Раусон. — А тепер побачимо, Котоне, як ми доправимо цих коней. Насамперед нам треба ушитися звідси й півмилі проплисти вниз річкою.
Вони швидко налаштувалися: до кожного човна поприв'язували по троє коней і за кілька хвилин були вже за поворотом річки, так що з дороги їх ніхто не міг побачити.
— Отепер мені вже легше, — прошепотів Раусон. — Скоро зовсім смеркне, і якщо наші переслідувачі справді будуть тут іще цієї ночі, то неодмінно попадуть у пастку, яку ми їм наставили. Як уявлю собі тих молодиків, то аж сміх бере! Женуться за гаданим злодієм, нарешті бачать його, підострожують своїх коней, спонукують їх до останнього зусилля, і враз — спантеличені обличчя! Прокльони! І Джонсонова невинна міна! Як він жалкуватиме, що мимоволі допоміг злочинцям уникнути такої справедливої кари — ха-ха-ха! Сама думка про це…
— Тут мілина, — перебив його Вестон, показуючи рукою до лівого берега. — Спинімось та поправмо коням вуздечки й міцніше поприв'язуймо їх, бо за цим поворотом річка буде глибока і коням доведеться багато плисти. Я сьогодні вранці, ідучи сюди, добре все обстежив.
