Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— О господи! — злякано вигукнула місіс Робертс. — Уже їде Гарпер, а я ще не готова. Він же мав бути аж о дванадцятій.

— Та нічого, мамо, — мовила Маріон. — Гарпер і Баренс не дуже зважають на час. Сем зустрів їх, певне, уже дорогою.

— Ласкаво прошу, містере Гарпере. Вернулися вже з того світу? — сказала місіс Робертс, подаючи гостеві руку. — Заходьте до хати, панове. Мій чоловік теж скоро повернеться.

— А я, місіс Робертс, пришелепався сьогодні до вас непроханий, — засміявся Баренс.

— Я думала, що ви на зборах, — мовила місіс Робертс, — а то б давно до вас послала. Та заходьте ж.

Гості вступили до хати.

Господиня взяла ножа й пішла на город урізати салату, Баренс набився їй у помічники, і Гарпер лишився сам з Маріон.

Дівчина цілий ранок ждала, коли зможе хоч кілька хвилин побалакати з Гарпером про Брауна, але тепер мовчала.

Нарешті Гарпер порушив тяжку мовчанку:

— Як ся маєте, Маріон? Либонь, добре? Так і треба. Мене тішить, дуже тішить, що ви здорові й… задоволені. Містер Раусон дуже поважний чоловік, і ви, напевне, будете з ним щасливі. А… Біл — то шалапут, і… може, так воно й краще. Він тепер пристав до регуляторів, щоб викрити вбивцю.

— Він не винен, правда ж? — спитала дівчина.

— Винен? Хіба є ще хто, що вважає його за винного? Ні, на його сумлінні немає крові. Може, якийсь випадок наведе на слід справжнього вбивці.

— Регулятори, ви казали, на те ж і збираються, — мовила Маріон.

— Ох, навряд чи вони щось довідаються. От якби Асоваум був тут! Одначе він кудись подався, і нічого про нього не чути. Біл, правда, й досі твердить, що Асоваум повернеться.

— Містер Раусон недавно казав, що індіянинова таємна втеча свідчить проти нього, — озвалася Маріон.

— Хай містер Раусон менше балакає про свої підозри, — розгнівався Гарпер. — Індіянин до тих злочинів непричетний, голову даю до пня!

— А містер Браун і досі хоче їхати в Техас? — спитала дівчина.

— Так, — мовив Гарпер і зразу посумнішав. — Ніяк не можу його відраяти. Думаю, що якби він сьогодні знайшов убивцю, то завтра й поїхав би. Він уже купив коня у вашого батька?

— Того я й питаю, — відповіла Маріон. — Батько сьогодні вранці казав, що має спіймати каштаного для містера Брауна. Мені страшенно прикро, що він через мене вас залишає.

— Так, либонь, мається бути, люба Маріон, — заспокоїв її Гарпер. — І може, то й добре, що вийшло саме так, а не інакше. Хтозна.

Ту хвилину якраз повернулася з городу місіс Робертс з Баренсом. А невдовзі під'їхало й двоє верхівців — Елен з молодим мулатом.

Дівчата давно знали одна одну й щиро привіталися. Місіс Робертс теж зустріла сироту дуже ласкаво. Елен несміливо спитала, чи вона не дуже запізнилася, бо трохи затрималася вдома.

— Ні, люба доню, — перебила її місіс Робертс. — Ми аж завтра вранці поїдемо до нової господи. Там ще треба буде докласти рук, бо навряд чи неодружений чоловік добре догляне своє господарство. Потім знайдемо суддю, щоб повінчав молодих. А ввечері відведемо їх додому, і ти, доню, лишишся з нашим негром при них.

Ішлося до обіду, однак ні Раусона, ні Робертса й досі не було. Мати вже нетерпеливилася. Аж ось вдалині загавкали собаки, й невдовзі по тому Робертс з Раусоном під'їхали до хати.


ЗБОРИ РЕГУЛЯТОРІВ. ДЖОНС ОПИНЯЄТЬСЯ В СКРУТНОМУ СТАНОВИЩІ. ХИТРОЩІ ПРОТИ ХИТРОЩІВ


У Боувіта того ранку зібралося чимало фермерів і мисливців. Під крислатим деревом регулятори тісно обступили якогось чоловіка, що, вимахуючи руками, жваво розповідав їм, мабуть, щось цікаве. То був напівіндіянин. Він розказав, що від самих земель племені ірокезів ішов по сліду вкрадених коней, але десь за п'ять миль звідси згубив його і тепер повертається додому. Однак, почувши про збори регуляторів, завернув сюди, щоб сповістити їх ще й про цю крадіжку та описати, які саме були коні.

Канадець — бо він звав своєю батьківщиною Канаду — був низький присадкуватий чоловік, вилицюватий, з довгим чорним волоссям, темними очима, білими, як крейда, зубами й плескатим носом. Убраний він був цілком по-індіянському й підперезаний червоним вовняним поясом, вишитим пацьорками та прикрашеним пантерячими пазурами.

Регулятори саме говорили про те, що здебільшого сліди чомусь ведуть у їхню округу й тут загадково зникають, коли під'їхали Браун, Джонс і Кук. їх радісно привітали. Тим часом над'їхав ще й Гасфілд, і канадець став їм наново розповідати про свою біду. Джонс перебив його й спитав, чи серед украдених коней не було жеребця з чорною задньою ногою.

Канадець вражено глянув на нього й радісно закивав головою.

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!