Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Нічого, ми ще маємо час, — мовив Браун. Потім обернувся до проповідника, що саме передавав свого коня мулатові, й спитав: — А ви хіба не хочете поїхати з нами? Я думав, що ви тільки задля цього прибули сюди.

— Я залюбки побував би на зборах, якби не інші важливі справи, — відповів проповідник. — Адже в мене весілля, й треба так багато всього допильнувати.

Звичайно, — погодився Браун. — То цей пан, кажете, теж регулятор? Учора він про це ані словом не згадував.

— Ви мене зрозумієте, коли згадаєте, що я ж був серед чужих людей, — сказав Джоне. — А потім я випадково й цілком несподівано знайшов свого знайомого, містера Раусона, й надумав на кілька днів затриматись тут. Я б дуже хотів побувати на сьогоднішніх зборах регуляторів. Може, ми якось поєднаємо вашу спілку з нашою на півночі.

— Отже, ви хочете, щоб я вас відрекомендував регуляторам?

— Дуже хочу і буду вам вельми вдячний…

— Я теж буду вам дуже вдячний за свого приятеля, — перебив його Раусон. — На жаль, я зараз не можу взяти до себе гостя, то чи не будете ви такі ласкаві, містере Еткінсе, прихистити його в себе ще на одну ніч? А тим часом ми щось надумаємо.

— Не турбуйтесь, містере Раусоне, — усміхнувся Браун. — Містер Джоне зможе перебути якийсь час у когось із нас. От тільки чи сподобається йому на Фурш-ля-Фев, то вже інша річ.

— Я не вибагливий, — приязно відповів Джоне. — А тепер, може, поїдемо? Бо вже пізно.

— Коня містерові Джонсові! — гукнув Еткінс мулатові, що стояв на дверях.

— Слухайте, Брауне, мені не подобається його обличчя, — прошепотів Кук, нахилившись до юнака.

— Коли приїдемо до Боувіта, мені треба вам дещо розповісти, — так само тихо відповів той.

— Може, щось…

— Цитьте, ще встигнемо.

Джоне тим часом був уже на коні. Браун саме скочив у сідло, як мулат вивів ще двох коней, одного осідланого для жінки.

— А це для кого? — спитав Кук.

— Для Елен, — відповів Еткінс, — вона має їхати до Робертсів.

Ту мить двері відчинилися й Елен вийшла з хати з клунком у руці. Браун побачив, що вона заплакана. Але дівчина відвернулася, сіла на коня й погнала його вгору дорогою. Мулат подався за нею.

— Що з дівчиною? — співчутливо спитав Браун господаря. — Мені здалося, що в неї заплакані очі.

— То пусте, — відповів Еткінс. — Вона не хотіла відлучатися від хворої дитини. Казала, що більше не побачить її, і тоді моя стара зопалу нагримала на неї. Вона часом може налаяти, але зла не має. А дурне дівчисько бере ту лайку близько до серця. Ну, нічого, скоро вийде заміж, то порозумнішає.

— Брауне, хай вам чорт, довго ви ще будете балакати? — нетерпляче й роздратовано гукнув Кук.

— Уже їду. Бувайте здорові! — попрощався юнак з Еткінсом та Раусоном і рушив на здоганяти Кука.


ГАРПЕР І МАРІОН. ЕЛЕН ПРИЇЗДИТЬ ДО РОБЕРТСІВ


Ранкове сонце тихо осявало Робертсову садибу.

Мати з дочкою були вдома самі. Робертс ще вдосвіта подався з собаками в ліс поглянути на коней. Але обіцяв до обіду вернутися. Місіс Робертс поралася біля сковорід та горщиків, а Маріон робила тістечка. Докінчивши свою роботу, вона задумливо глянула на вулицю.

— Не йде ще? — спитала мати.

— Хто? — злякано кинулась дівчина.

— Як хто? Сем — ти ж сама послала його запросити на сьогодні містера Гарпера. Хоч той Гарпер не заслужив такої шани. Давно б уже міг заглянути до нас.

— Він же був хворий.

— Ну то його хвалений небіж, що тепер пристав до регуляторів. Ми ж його завжди так ласкаво приймали, і робити йому дома нічого.

— Він доглядав свого дядька, — тихо мовила Маріон.

— Та я нічого не хочу поганого сказати, доню, — вела далі мати. — І взагалі нічого не маю проти нього. Він гарний хлопець, того я й зла на нього, що не заходить. Щоправда, та пригода з Гіскотом…

— Ну, мамо! — дорікнула їй Маріон.

— Я знаю, що ти скажеш, — правила своєї місіс Робертс. — А чому ж бо він відколи вже не з'являється до нас, якщо в нього таке чисте сумління? Містер Раусон он теж тієї думки.

— Якраз містерові Раусонові годилося б якнайбільше його захищати. Оце мені в ньому й не подобається.

— Містер Раусон його захищав, ще й як захищав. Однак що він може вдіяти, коли сам Браун не годен цілком відвести від себе підозру.

Маріон відвернулася. Мати саме різала м'ясо, яке хотіла приготувати ще до полудня. Випадково вона підійшла до маленького віконця, що за арканзаським звичаєм було засклене однією суцільною шибою, і нараз побачила трьох верхівців, які швидко під'їжджали до хати. То й був Гарпер із своїм сусідом Баренсом, а з ними й Робертсів негр-служник.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!