Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

Усі мовчали.

— Слухайте добре! — підвищив голос ватажок регуляторів. — Я сьогодні ночував у нашого односельця Еткінса — то цей Еткінс зрадник.

— Дивно, — прошепотів Кук і довірливо поклав руку на плече Джонсові. — Дуже дивно.

Джоне відчув на собі погляд ватажка регуляторів. Він знав, що тепер йому лишилось тільки одне: тікати. Він миттю сягнув під куртку, де тримав ножа, і глянув на свого коня.

— А той шахрай, — вів далі Браун, — що крадькома прибув у злодійських справах до нашого селища і, вдаючи регулятора з Міссурі, пробрався навіть на наші збори, — ось він!

Усі обернулись до Джонса, вражені й обурені. Той тільки й чекав на ту хвилину, коли всі будуть розгублені несподіванкою. Він миттю вихопив ножа з піхов, замахнувся, і регулятори, що стояли поблизу, злякано відсахнулися. Однак Вілсон зауважив, як Джоне засовував руку під куртку по ножа. Як тільки гостра криця блиснула в кулаці викритого злодія, він схопив його за руку, й за секунду шпигун лежав уже на землі. Вілсон тримав його, наче в лещатах.

Регулятори зв'язали Джонса й почали допит.

Але той уперто відмовлявся відповідати.

— Покараймо його! — озвалось кілька голосів.

Однак Браун спокійно сказав:

— Пождіть, не чіпайте злочинця. Доки маємо надію осягти свою мету без насильства, то обійдемося без нього. Ще є Еткінс, а той безумовно знає більше про тутешні події, ніж цей шаливір, бо вони з Еткінсом до вчорашнього вечора ще зовсім не знали один одного.

— Виходить, він брехав і про те, що бачив моїх коней. Хотів лиш справити мене на манівці! — гнівно вигукнув канадець.

— Ваших коней він, напевне, бачив, — відповів Браун. — Бо я анітрохи не маю сумніву, що він сам їх і пригнав сюди.

— Гайда до Еткінса! — крикнув Гасфілд. — Якщо знайдемо в нього коней, то матимемо вже певні докази.

— Не думаю, що ми їх знайдемо, — сказав Браун. — Сьогодні вранці я був на його подвір'ї і добре оглядівся. Якщо коні в нього, то тримає він їх не в загороді. Десь за полем чи за вигоном має бути інше місце, в якому їх можна сховати.

— Але стежку до того місця можна знайти тільки від Еткінсової ферми, — нетерпляче озвався Кук.

— Очевидно, — відповів Браун. — Проте що з того? Еткінса за це до суду не притягнеш. Що поза його садибою…

— До суду? — зневажливо перебив його Смаєрс. — Ми тут не для того зібралися, аби питати суду. Ми маємо своє власне право. Все інше нас не цікавить. Для того ми вас і обрали за ватажка. Якщо вас це не влаштовує, то так і скажіть. Тоді ми знайдемо собі іншого.

Тоді слово взяв Гасфілд.



— Я думаю, що ви всі мене знаєте. Ніхто з вас, мабуть, не вважає, що я не так само хочу прислужитися добрій справі, як Смаєрс, але — містер Браун має слушність. Нам тепер мало знати, що Еткінс переховував крадених коней. Нам треба насамперед довідатись, як провадиться ця потаємна торгівля кіньми. Еткінс, без сумніву, має якихось спільників. Я чув, що він дуже рідко відлучається з дому. Отже, є якісь люди, що йому помагають, і вони повинні жити поблизу.

— Найближче до нього живе Джонсон.

— Отой негідник! — аж кинувся Гасфілд. — Виходить, він заодно з Еткінсом, і ту комедію з кіньми влаштовано навмисне. Ну, хай тільки він мені… Але ні, не слід надто поспішати. Я згоден з містером Брауном, що треба все добре обміркувати. Може, містер Браун буде такий ласкавий і розповість нам, що він думає робити.

— Охоче розповім, — згодився юнак. — Ми знаємо пароль, що з його допомогою можемо попасти в те місце, де наш сусід ховає крадених коней. Тож я пропоную ось що: сьогодні ввечері послати до Еткінса чоловіка, якого той не знає, з табуном коней. Може, найкраще це зробити канадцеві.

Одначе той похитав головою.

— Ні, я вже був там. Сьогодні вранці. Він, правда, мого коня не бачив — я його лишив на дорозі. Але мене бачив.

— Я пораджу інше, — озвався Кук. — Нічого старому не станеться, як він затримається на день або на два. Ми йому дамо кукурудзи й харчів скільки треба.

— Кому це?

— Вілсоне, ви хіба не бачили сьогодні вранці слідів від возів? — спитав Кук.

— Ні, я вже з учорашнього вечора тут. А яка нам з них користь?

— То була родина переселенців, і серед них троє чоловіків: старий теннессієць та двоє його синів. Вони встигли від'їхати щонайбільше на дві милі звідси. Хтось із них міг би стати нам у пригоді, бо їх Еткінс не знає. Якщо ми хитро все влаштуємо, то, мабуть, старий лис попаде в пастку.

— А хто по них поїде? — спитав Вілсон.

— Доведеться Кукові, — сказав Браун. — Він уже знає старого, тож йому буде легше домовитись.

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!