Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Ну, що ж, поїду, — погодився Кук.

— Отже, домовились, — озвався Картіс. — А що нам робити з оцим злодієм?

— Будемо стерегти його, — сказав Браун. — Нам треба пильнувати, щоб про наш план ніхто не довідався.

— А його хтось стереже? — спитав Боувіт.

Він підійшов до Джонса поглянути, чи добре той зв'язаний. Міссурієць, що незрозуміло як звільнив руки, схопився й хотів тікати до лісу. Та далеко не втік Вілсон швидко наздогнав його. Розлючений Джоне відчайдушно боронився від свого сильнішого супротивника, але врешті Вілсон дужим ударом кулака збив його з ніг. Регулятори зв'язали Джонсові руки й ноги, віднесли до хати й лишили чотирьох чоловік стерегти, щоб йому більше не заманулося тікати.

Кук осідлав коня й швидко поїхав угору понад річкою на пошуки своїх вранішніх знайомих. А Браун тим часом виставив з усіх боків варту, щоб не було зв'язку з іншими фермами й ніхто не зміг попередити Еткінса.


РЕГУЛЯТОРИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ІЗ ЗБОРІВ


Місіс Еткінс не дуже любили в селищі, бо вона майже ні до кого не навідувалася й рідко приїжджала на молитовні збори, що їй особливо ставилось на карб. Тож сусідки були дуже вражені, коли вона вночі послала служника кликати їх на допомогу. Якби не було справжньої небезпеки, вона так не вчинила б. Тому майже всі відгукнулися на її поклик. Ніхто більше не думав про давню неприязнь, і ще сонце не дійшло до полудня, як до Еткінса поз'їжджалося звідусіль дванадцять жінок і кожна принесла які тільки мала порошки та пігулки.

Тим часом як жінки упадали біля дитини, дорогою, що вела від Боувіта до Еткінсової садиби, поволі їхали троє регуляторів — Браун, Картіс і Вілсон. Вони зупинялися, ніби чекали ще на когось. А як виїхали на пагорб, то побачили на узгір'ї вершника, що гнав коня чвалом, наздоганяючи їх.

То був Кук. Спітнілий, стомлений, він нарешті під'їхав до своїх друзів.

— Чого ви так мчите, наче бозна за чим женетеся? — спитав він.

— Ми хотіли вас почекати на горбі, — сказав Картіс. — А що ви…

— Хіба не можна було так само посидіти в Боувіта? Чи ви гадаєте, що теннессієць чекав собі на дорозі, поки я приїду?

— Ну, він згодився? — швидко спитав Браун.

— А як ви, Брауне, думаєте? — спитав у відповідь Кук.

— То він прийде, га?

— Так, — сказав Кук. — Стівенсон прийде, та ще й із своїм старшим сином і трьома кіньми. А що ви надумали?

— Хіба Гасфілд вам не розповів? — спитав Браун.

— Ні.

— І не сказав, що вам з Картісом доведеться ночувати в Еткінса?

— Сказав, але не пояснив чому.

— А де ж теннессієць?

— У Боувіта. Із сином. Старий так запалився, коли почув про наш план, що хотів зразу йти з усіма синами. Але потім зважив і залишив двох менших оберігати жінок. Ну, а тепер розказуйте.

— План наш дуже простий, — почав Браун. — Теннессієць до вечора буде в Боувіта, а через годину після того як смеркне прибуде до Еткінса. Ви, Картісе, з Куком проведете нас до Еткінса й під якимось приводом завернете до нього. А ми з Вілсоном поїдемо далі.

— Чого ж ви так зарані їдете? Могли б теж побути в Боувіта до вечора, — сказав Кук.

— Щоб Еткінс не мав ніякої підозри, — відповів Вілсон. — Бо коли він побачить, що Браун, ватажок регуляторів, спокійно поїхав собі додому, то подумає, що все гаразд, збори скінчилися.

— А де ж ви тим часом будете?

— Ми доїдемо до Вілсонової хати, залишимо там коней і повернемося пішки назад.

— Тільки стережіться поромника Кернелса! Я йому аністілечки не довіряю, — застеріг їх Кук.

— Ми теж, — відповів Вілсон. — Щоб його обдурити, ми візьмемо рушниці й звернемо до соляниці, що лежить на південь від моєї хати. А звідти встигнемо вчасно дійти, куди треба.

— І де ж ви сховаєтесь?

— Вілсон каже, що добре знає те місце, де є потаємна хвіртка. І вважає, що в очереті за Еткінсовою хатою має бути й те сховисько. Бо ж де ще може бути таке зручне місце?

— Скільки нас буде чоловік?

— Вісімнадцятеро. Вистачить.

— А що нам казати, коли Еткінс спитає про Джонса?

— Скажете, що Гасфілд забрав його з собою на Пті-Жан, де завтра теж мають відбутися збори регуляторів. Та річка ближче до штату Міссурі, отже їм і тамтешні розбишаки більше даються взнаки. Еткінсові здасться цілком природним, що ми захотіли послати частину своїх людей до кордону. Натякніть йому також, що то Джонсові спало таке на думку. Будьте в хаті, а як тільки почуєте наш знак — пронизливий посвист, — постарайтесь зразу ж захопити всю зброю, бо ми хочемо, щоб обійшлося по можливості без крові.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!