Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

Раусон почув ті погрози й зневажливо зареготав.

— Побережіть свої гучні слова, — сказав він. — Кожному, хто підійде на десять кроків до хати, буде смерть. Нас тут шестеро, і ми маємо вісімнадцять рушниць. А якщо вам не дороге життя — справа ваша! Але я присягаюсь господом богом, якому ви щонеділі молитесь і скиглите: спершу помруть дівчата. Я не жартую!

— А щоб його дідько схопив, того хвалькуватого мерзотника! — вилаявся Гасфілд, зриваючи лату з тину. — За мною, друзі! За п'ять хвилин ми з ними поквитаємось.

— Стривайте! — закричали Браун, Вілсон і Робертс. — Ми так тільки погубимо… погубимо невинних дівчат.

— То ви хочете лишити їх ще надовше в руках тих падлюк?

— Треба знайти якусь раду! — вигукнув Браун. — Де індіянин?

— Дайте нам вийти й не женіться за нами принаймні добу, тоді дівчата будуть вільні.

— Згода, — швидко озвався Браун.

— Ні, заперечив Гасфілд. — Мати нарешті в руках убивцю бідолахи Гіскота та вбивцевих поплічників і не покарати їх, як вони того заробили! Злегковажити нашою помстою? Я проти. А втім, ми можемо проголосувати. Отже, я вас питаю; чи хочете ви, щоб злочинці втекли? Тільки через те, що вони можуть убити якихось там дівчат? Чи…

— Ні! Ні! — закричали регулятори. Лише Браун, Вілсон і Робертс мовчали.

— Подумайте про своїх дітей, — благально мовив Робертс. — Чи ви теж отак би важили ними?

— Робертсе! — сказав Стівенсон, що досі мовчав. — Не бійтесь. Вашій дочці нічого не станеться. Проте було б безглуздо через таку погрозу випустити на волю злочинців. Послухайте, що я пораджу. Однак спершу поставте варту, щоб, поки ми тут сперечатимемось, хтось із них не втік.

— Індіянин стежить за річкою, — мовив Браун. — Від лісу також стоять вартові, а тут є ми. Тож їм тікати нікуди.

— Ну, то слухайте, що я надумав, — вів далі Стівенсон. — Утікачі, хоч скільки їх там є, знають, що завидна їм нізащо не пощастить добігти до лісу. Отжє, вони, певно, чекають, поки стемніє. Силою ми нічого не можемо вдіяти. А тому доведеться вдаватися до хитрощів. Як тільки смеркне, ми розпалимо тут перед хатою вогнище, і біля нього треба буде якнайчастіше показуватися індіянинові.

— Щоб він знову виставляв себе під кулі? — перебив його Кук.

— У темряві їм буде важко влучити, — заперечив старий. — До того ж, вони навряд чи захочуть устрявати з нами в бій. Уся їхня надія на річку, якщо там є човен, або на ліс.

— Човна на річці не видно, — сказав Вілсон.

— Добре, — вів далі старий. — Тоді вони, очевидно, спробують переплисти річку, щоб не лишити нам сліду. Тому кільком вартовим треба сховатися на узліссі — але так обережно, щоб ніхто їх з хати не побачив, і я голову дам до пня, якщо ми ввечері їх не спіймаємо, коли вони скрадатимуться до річки.

— І я оце до самого вечора маю мучитись, знаючи, що моя дитина в руках злодія та вбивці? — побивався Робертс.

— Про це не може бути й мови, — втрутився Гасфілд. — Ще нема одинадцятої, а… Сто чортів йому в печінку, я не можу дочекатися, коли побачу того святенника на гілляці!

— Я теж, — мовив теннессієць. — Думаєте, мені приємно чекати? Але що ми маємо робити? Он скрадається індіянин. Гляньте, як він бережеться від їхніх куль. Видно, ті негідники його найдужче ненавидять.

Асоваум, як вуж, скрадався до них за поваленими стовбурами, кущами ожини й густими деревами, аж поки досяг відкритої місцини, що відділяла його від регуляторів. Він одним скоком здолав її й опинився біля них. Виявилося, що індіянин недарма був такий обережний, бо тільки-но він ступив на галявину, як у повітрі просвистіла третя куля — видко, хтось у хаті стежив за кожним його рухом. Та цього разу його навіть не зачепило. Індіянин переможно помахав рушницею й подав друзям поранену руку. Браун миттю зірвав з шиї хустку й перев'язав неглибоку рану, з якої все ж таки текла кров.

— Чому проповідник дихає на тебе лихим пеклом? — спитав Браун.

— Він знає мене! — гордо відповів індіянин. _ Знає, що йому не втекти від моєї помсти. Він убив Алапагу!

— Що? Раусон? — вжахнулися регулятори.

— Він убив Алапагу! — ще раз сказав Асоваум. — То його кров на цьому томагавку.

— Ох і звірюка ж! — вигукнув Гасфілд. — Я гадаю, що навіть годину чекати, і то гріх.

— Стривайте, — мовив індіянин. — Якщо ви нападете на хату, блідолиций чоловік помре. Однак він належить Пернатій Стрілі й не повинен померти. Він мій! Почекайте до заходу сонця. Асоваум поведе вас!

— Гаразд, сказав Вілсон. — Але нам треба трохи відволікати їх. То такі лотри, що можуть як завгодно вчинити. Коли я не помиляюсь, між ними є й Котон, а той на все здатен.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!