Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > На дикому Заході

— Раусон казав, що їх шестеро, — озвався Картіс.

— То пусті хвастощі. Він хотів нас залякати.

— Запропонуймо ще раз обложеним віддати нам дівчат, — мовив Браун. — Хто візьметься за цю справу?

— Я, — сказав Баренс. — Спробую зробити все. Хай буде, що буде.

— Хто то їде сюди?

— Ваш негр, Робертсе, — мовив Кук. — Ваша жінка дома, певне, не тямиться зі страху, бо, як ми проїжджали, вона була бліда як смерть і тільки гукнула нам, щоб ми рятували її дитину.

— Відішліть його назад і скажіть, що дівчина в безпеці, — запропонував Гарпер.

— Звичайно, я не можу сказати, як воно є насправді, — сумно мовив Робертс. — Чи вона вже знає, що Раусон…

— Вона крикнула: «Рятуйте мою дитину від проповідника!» — мовив Картіс. — Як вона довідалась, не знаю.

— Він сам виказав себе! пояснив Асоваум. — Але час минає. Он угорі літають орли — вони знають, де їхня здобич. Тепер і ми, як ті орли, і до вечора мусимо ширяти навколо хатини. Блідолиций чоловік тримає свою рушницю, націлену на Асоваума. Та як тільки настане ніч, він уже не бачитиме, куди цілитись, і повинен буде пильнувати на всі боки, чи не чути де поклику напасників.


ЗНОВУ ХИТРОЩІ ПРОТИ ХИТРОЩІВ. НАПАД. ІНДІЯНИН І ПРОПОВІДНИК


— Бережіть кулі, — сердито сказав Котон Раусонові, що не спускав з ока індіянина й стріляв, як тільки той показувався між деревами. — Вони вам ще згодяться. Хіба тепер індіянин нам небезпечніший, ніж решта? Якщо ми попадемо в руки тій банді, то, мабуть, повиснемо на гілляці перше, ніж червоношкірий встигне хоч слово сказати.

— Коли б я навіть був за тисячу миль звідси, — заперечив проповідник, — то не почувався б у безпеці доти, аж доки довідався б, що червоношкірого сатану спроваджено на той світ. А на всіх інших мені начхати.

— Він пішов з берега, — прошепотів Котон. — Тепер ми можемо швидко дістатися до човна і втекти хоч на той бік.

— Не меліть дурниць, — сердито буркнув Раусон. — То ж наша остання надія на порятунок, а ви своїм поспіхом хочете збавити все діло. Якби ми завидна випливли на річку, нас би неодмінно побачили й схопили. ї якби навіть досягли другого берега, то вся банда кинулась би нашими слідами.

— То правда. Але ж вони нас так оточили, що ми й уночі можемо не вибратись. А як вони заморять нас голодом?

— Заморять голодом? — засміявся Раусон. — Не забувайте, що дівчата помруть швидше, ніж ми.

— Ай справді, — згадав Котон. — Отже, вони на таке не зважаться. Я тільки не знаю…

— Я вам ось що скажу, — прошепотів Раусон. — Човен так добре схований і стоїть так далеко звідси, що їм і на думку не спаде виставляти там вартового. Я здогадуюсь, який у них намір. Вони сподіваються, що ми ввечері спробуємо перебігти до берега. І вони мали б слушність, якби, на щастя, не було підземного ходу.

— А що ми зробимо з дівчатами?

— Доведеться взяти їх із собою, — прошепотів Раусон. — Як заслін від куль.

— Чудово, — посміхнувся Котон і потер руки. — А як вони кричатимуть?

— Ну, цьому легко запобігти. Позатикаємо їм роти. А поки що я їх обдурю, аби вони нічого не запідозрили й сиділи до вечора тихо. Ви ж, Котоне, пильнуйте тим часом, щоб ті розбишаки на нас не напали.

Проповідник підійшов до дівчат.

— Сидіть спокійно, поки стемніє, і ми вийдемо з хати. Як ви заприсягнетесь нам, що не будете кричати годину, після того як ми підемо, то сьогодні ж повернетеся до своїх приятелів.

— Ми будемо молитися, щоб бог поміг вам щасливо втекти, — радісно сказала Елен. — Але дотримайте ж своєї обіцянки! І зніміть з нас пута. Я…

— Кинь теревенити! — гримнув на неї Котон.

— Мені вже мотузка в тіло в'їлася, — правила своєї Елен. — Так болить, що ворухнутись не можу.

— Ну, зараз стане легше, — сказав Раусон і попустив дівчатам пута.

— Ходіть сюди, Раусоне, — сердито гукнув його Котон. — Регулятори он знову заворушилися. Здається, вони хочуть напасти на нас. Ох і кортить мені всадити тому Браунові кулю в голову! Я б якраз улучив.

— Ні, побережіть її надалі, — сказав Раусон. — Тепер не можна їх дратувати. Хіба що як вони підійдуть зовсім близько, кроків на десять, тоді стріляйте. І найперше в заводіїв. У Брауна, Гасфілда, Вілсона й Кука. Вони найнебезпечніші.

— А індіянин?

— Я за ним весь час стежу. Як тільки десь зачервоніє, я відразу стріляю.

— Він щойно пробіг за кущами. Гляньте, як собака припадає до землі.

— Ну, покажіть, як ви вмієте стріляти. Ви ж завжди хвалитесь, — почав під'юджувати його Раусон. — Заженіть червоношкірому дияволові кавалок олова між ребра, і я дам вам двісті доларів.

Попередня
-= 73 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!