Слава ЗСУ!

* * *
Перший сніг...
Він почався ближче до вечора, вкриваючи обпалені несамовитим вогнем руїни мегаполісу, де зараз мешкали лише птиці, гризуни, та кібернетичні механізми, що залишилися «поза справами».
Офіційно, тут уже відбулася зачистка, проте стовідсоткового успіху досягти не вдалося і тому планету закрили на карантин, до кращих часів. Взагалі, після закінчення війни цілі групи світів виявилися в чорному списку, їхня повторна колонізація виглядала вельми сумнівною перспективою: безліч машин продовжували функціонувати на безлюдних територіях, не припиняючи вести бойові дії, як один проти одного, так і проти будь-якої цілі, що не згенерувала чіткий розпізнавальний код.
Враховуючи, що такі коди для кожного підрозділу були унікальними, а машини (що увійшли до автономного режиму через тривалу відсутність зовнішніх команд) міняли генерацію «свій-чужий» кожні двадцять чотири години, взяти під контроль розрізнені, але і надалі небезпечні машини, не було жодної можливості.
Про цю проблему багато писали, говорили, але в розореній Освоєній Галактиці поки що не знаходилося реальної сили, прямо зацікавленої в тотальній зачистці подібних планет.
Майбутнім поколінням належало прийняти незавидний спадок, – їм залишалося сподіватися на нещадний час, чинники зовнішнього середовища і очікувати поки боротьба поміж залишками кібермеханізмів не винищить більшість з них.
…Сніг, повільно кружляючи, падав в обвуглене провалля проспекту.
Закопчені руїни височіли на тлі снігопаду потворними гротесковими стелами, уламки склобетону, розбиті на гравій, або висячі на арматурі величезними глибами, заповнювали дно рукотворної ущелини, де між багатотонними фрагментами підірваного штурмового носія, притиснутий до стіни будівлі, завмер зрешечений снарядами «Хопліт»…
Зненацька похмуру гармонію руїн і снігопаду, що посилювався, осяяв темно-вишневий відсвіт – уздовж зруйнованих фасадів будівель ударив лазерний промінь; з шипінням прокресливши вологе повітря, він ударив в один з дивом уцілілих віконних отворів, розташований в кутовій будівлі на найближчому перехресті.
Всередині давно безлюдної квартири відразу ж здійнялись вогники полум'я, на тлі яких промайнуло декілька людиноподібних фігур.
Три андроїда піхотної підтримки вискочили з під'їзду багатоповерхівки і, низько пригинаючись, зовсім як люди, по черзі ривком перетнули проспект.
За пологом падаючого з похмурих сірих небес снігу з'явилися розмиті контури «LDL-55», що рухався вподовж проспекту, – таке маркування носили крокуючі лазерні пристрої, що перебували на озброєнні Флоту Колоній.
Сервомеханізм здавався іграшковим у порівнянні з багатотонними бойовими машинами, – його зріст не перевищував двох метрів, спрощена конструкція ступоходів, між якими була закріплена довга випускна трубка теплового лазера, дозволяла механізму без зусиль долати більшість перешкод, проте слабке бронювання і обмеженість програмного забезпечення не залишали крокуючому лазеру шансів у протистоянні з людиноподібними механізмами.
Схоже «LDL-55» не переймався подібними питаннями. Видершись на гору бетонного щебеню, з якої стирчала корма «Нібелунга», він випустив потік когерентного випромінювання, цього разу цілячись вже не у вікно, – розширивши апертуру променя, він обпік руїни на протилежному боці вулиці.
Від закопчених стін одразу ж повалив густий пар, у відсутності вітру він почав збиратися шаруватими пластами поміж вищерблених стін, знижуючи видимість майже до нуля, та суттєво ускладнюючи роботу інфрачервоної оптики.
Подібний маневр пішов андроїдам тільки на руку. Замість того, щоб блукати в клубах пари, вони заглибилися в руїни, обходячи сервомеханізм із флангу.
«LDL-55» як і раніше стояв на вершині обвалу, його комплекси сканування, заховані для захисту під броньовані кожухи, намагалися відшукати ціль, але даремно, – там, де по припущенню машини повинні були виявитися теплові контури андроїдів, спостерігався лише рівний фон засвітки від потрісканих стін, що продовжували плюватися парою.
Він надто пізно почав розвертатися, – три людиноподібні машини, завершивши розпочатий маневр, уже зайняли вигідні позиції, а один з андроїдів чіткими рухами готував до пуску ручну ракетну установку...
Все відбувалося в мертвій тиші, де лунав тільки легкий посвист пошкодженого сервомотора крокуючого лазера.
Протистояння машин тривало менше хвилини. Сканери «LDL-55» зафіксували нові позиції андроїдів Альянсу майже водночас з пуском, зробленим з переносного тактичного комплексу; поворотна платформа ходячого лазерного пристрою миттєво розвернулася з надсадним виском переобтяжених приводів, і гострий промінь вдарив у руїни, за долі секунди до того, як бойова частина випущеної ракети перетворила «LDL-55» на купу задимлених уламків.
Андроїд не встиг випростатися, – потік когерентного випромінювання пропалив стіну і вдарив в грудну пластину, випаровуючи тугоплавкий керамліт.
Механізм сіпнувся, немов його вдарили у груди. За розплавленим кожухом знаходився головний сервомоторний вузол і, власне, – ядро системи, поміщене в напівпрозору сферу, виготовлену з бронепластику.
Рушії андроїда витримали тепловий удар, а ось його програмно-апаратне ядро – ні.
Людиноподібний механізм закляк. Його енергосистеми продовжували працювати, але на внутрішні канали обміну даними тепер не надходило жодних програмних директив.
Лялька. Металопластикова лялька з оплавленими грудьми, справною механікою, приречена навіки залишитися поміж руїн.
Сніжинки танули, потрапляючи на корпус дройда, збігаючи каламутними звивистими доріжками по його броні, але пройшло декілька годин і корпус охолов, вкрившись крихкою кіркою льоду.
Два його побратими, не постраждалі від розряду когерентного випромінювання, давно покинули зруйнований квартал. Останки «LDL-55» вже перестали диміти, і їх так само почало запорошувати снігом.
Так відбувалося повсюди.
Запустіння міста було оманливим, насправді сотні окремих кібермеханізмів, що втратили свої підрозділи, продовжували переслідувати і знищувати один одного, неначе руїни мегаполісу демонстрували незримому спостерігачеві мініатюрний варіант одного з найбільш жорстоких ймовірнісних фіналів минулої війни.
Людство повністю могло зникнути як вид, дуже великою була кількість вироблених за роки війни самодостатніх бойових механізмів, які безглуздо запанували на безлюдних просторах, продовжуючи виконувати вже нікому не потрібні програмні цілі.
До повного взаємного винищення.
Чи існували виключення з правил?
Поза сумнівом, але рідкі, унікальні у своєму роді, вони не могли істотно вплинути на загальний передбачуваний фінал.