Слава ЗСУ!

* * *
«Гепард» знижувався.
Часу і можливості зробити декілька уточнюючих витків довкола планети не було: зненацька про себе дало знати бойове супутникове угрупування, що забезпечувало карантин планети.
– Борт G-312, – пролунало в свідомості монотонне попередження, – у вас є одна хвилина, щоб змінити вектор зближення з планетою. Посадка на поверхню заборонена.
Андрій не мав наміру вступати ні в переговори, ні тим більше – в сутичку з апаратами, що блокували зону низьких орбіт. Хвилина, дана на роздуми, дозволяла на форсажі проскочити небезпечну ділянку. Фінальне форсування двигунів при вході в атмосферу, не найрозумніший маневр, але в даній ситуації вибирати не доводилося.
Штурмовик вібрував, кожна перебірка відповідала дрібним тремтінням на зростаючий опір повітряного середовища, обшивка почала нагріватися, – «Гепард», наче падаюча зірка, вогненним розчерком пересік лінію термінатора та увійшов у тінь планети.
Величезний червонуватий місяць панував над гротесковими ілюзорними замками, попереду, там де похмурою плямою розтеклися руїни міста, хмари розступалися, утворюючи багатокілометровий просвіт.
Земцов відчував, як зростає внутрішня моральна напруга, – сил поки що вистачало, але стурбованість, що вкралася в свідомість, заважала чіткому усвідомленому керуванню.
Сенсорні системи дали збій. Критичний нагрів корпусу штурмовика, що виник унаслідок неправильного кута входу в атмосферу, блокував роботу датчиків, достовірним у цій ситуації був лише візуальний контроль, – знижуючи швидкість і вирівнюючи корабель відносно авіагоризонту, Андрій був вимушений приділити частину своєї уваги огляду місцевості.
Темнота внизу зливалася в чорно-сірі смуги, навіть оптичні помножувачі транслювали зображення міста, що нестримно наближалося, як якусь незграбну іскристу сніговим покривом, але все ж – темну масу, яку освітлювали лише стробоскопічні сполохи вогню.
Внизу продовжувався бій.
Не потрібно було володіти даром пророкування, аби зрозуміти: у сутичці беруть участь залишки кібермеханізмів, через велику кількість яких планету закрили на карантин. Вони продовжували війну, будь-якими доступними засобами прагнучи реалізувати закладені в них програми, але легше від цього не ставало.
Наталі?..
Тиша в ефірі.
Жодної відповіді.
Осяяні ритмічними спалахами руїни міста вже мчали під пласким днищем штурмовика, швидкість для здійснення посадки залишалася дуже великою, – доведеться маневрувати, здійснюючи один або навіть декілька кіл.
Поява «Гепарда» не залишилася непоміченою.
З верхніх, найбільш постраждалих рівнів міста, яке все ще зберегло вигляд уступчастої піраміди, по штурмовику вдарило декілька зенітних установок, услід машині чиркнув лазерний промінь, але швидкість «Гепарда» дозволила Андрію ухилитися від вогню, не здійснюючи спеціальних маневрів.
Він промайнув над руїнами і почав плавний розворот, аби, погасивши швидкість, вийти до південної околиці мегаполісу, де на одному із знівечених проспектів, серед уламків «Нібелунга» навік залишився його «Хопліт».
Поки штурмовик знижував швидкість, окремі сутички досить швидко переросли в серйозний бій, – машини сходилися все тісніше, їхня кількість прибувала, але що найприкріше, – вогнище протистояння поступово переміщувалося до південної околиці міста.
Земцов до цього часу остаточно погасив надмірну швидкість, перемкнувши двигуни штурмовика на турбореактивну тягу. Один за другим вступали в роботу раніше непрацюючі датчики, тепер він міг приділити частину уваги конкретній оперативній обстановці, – підкоряючись його волі виконавчі системи відразу ж збільшили зображення кварталів другого рівня, що цікавили Андрія, які ніби похмуру ущелину розтинав багатостраждальний проспект.
Бій вже добрався і сюди, вісім термальних сплесків позначили позиції протиборчих сторін, – до активних сигналів з різних напрямків нестримно наближалися нові, дві «винятково розумні» серв-машини Альянсу, зайнявши пануючі висоти на обривистих руїнах завалених міських рівнів, поливали вогнем усі цілі, що потрапляли в радіус ураження...
Автономний режим. – Миттєво зрозумів Земцов.
Тут серед кібермеханізмів марно шукати ворогів або союзників.
Губи Андрія перекривилися в гіркій посмішці. У тому, що відбувається проглядало витончене глузування долі, – не так давно він сам стояв на межі автономного режиму, не находячи ні приязні, ні розуміння від того світу, який вважав своєю батьківщиною.
Ні, йому не говорили образливих слів, не кривдили якоюсь дією, але він не належав реальності, що відкрилася його розумінню. Вони взаємно відторгали одне одного, і Андрій розумів, що ледь не зірвався тією глухою безкінечною ніччю на Еліо, тільки силою волі втримавшись на хисткій грані безрозсудності.
Тоді де моя реальність?
Або я проклятий вічно поневірятися у довічній тузі?
Потрібно починати нове життя. – Недоречна думка металася в свідомості, тоді як «Гепард», підкоряючись його волі, змінив курс, виходячи на бойовий курс паралельний проспекту вулиці, – слід було очистити район посадки від бродячих кібермеханізмів...
Заберу Наталі і спробую все спочатку… – з цією думкою він змусив корабель спікірувати у вузький розлом вулиці.
Все функціональне бортове озброєння «Гепарда» вибухнуло вогнем, забиваючи в руїни тугі снарядні черги.
Виходячи з піке, він змусив огризнутися гармати кормової півсфери, підрубивши опори майданчика, на якому ховалася одна з серв-машин Альянсу.
Штурмовик уже вирвався із задимленої, повної клубів диму і пилу ущелини вулиці, коли частина панівного рівня з важким гуркотом почала просідати, підминаючи руїни нижчих будівель.
Все, тепер можна сідати…