Слава ЗСУ!

* * *
Блідий світанок займався над столицею Еліо – Раворградом, коли викликане додому таксі доставило капітана Земцова в космопорт.
Грошей на поточному рахунку вистачило для оплати місця у вантажопасажирському човнику, що курсував між поверхнею планети і комерційною орбітальною станцією, де розташовувалися не лише офіси численних фірм, що займаються торгівлею і космічними перевезеннями, але і поки що приватної космоверфі.
Із собою Андрій узяв небагато – лише документи та електронну копію інформаційного пакету, залишеного йому для ознайомлення представником будівельної компанії «Нове Століття», і доповненого деякими даними, які він розкопав у результаті власного пошуку.
Зовні Земцов виглядав спокійним, навіть легка кульгавість кудись зникла, напевно далася взнаки мобілізуюча напруга безсонної ночі, та прийнятий перед від'їздом стимулятор.
…
На станції його зустріла гулка порожнеча коридорів та підвищена увага з боку охорони, яка строго контролювала доступ в офісні сектори орбітальної споруди.
Андрій виявився єдиним пасажиром ранкового рейсу; зупинившись на порозі зали для прибулих, він окинув швидким, чіпким поглядом три турнікети, оцінюючи представників служби внутрішньої безпеки, що стежили за ними. Зробити інтуїтивний вибір виявилося нескладно, і він попрямував до центральної оглядової зони.
Прірва, що існувала на ментальному рівні між ним та іншими людьми, якось непомітно звузилася, він рухався назустріч власному минулому, і почуття невловимо мінялися з кожним пройденим метром. Андрій приймав правила гри, розуміючи, що безглуздо пхатися зі своїм статутом у чужий монастир. Ебрахам недвозначно дав йому зрозуміти, що існує універсальний ключ, який відкриває більшість дверей, а Земцов ніколи не гидував наочними уроками. Вчитися можна де завгодно і у кого завгодно, а у потенційного супротивника – тим більше.
Протягуючи посвідчення особи охоронцеві він непомітно підклав під пластиковий прямокутник сотенну купюру, отриману у банкоматі космопорту.
Ні, чоловік, що прийняв у нього статкарточку і гроші, ніколи не воював. Він народився і виріс серед других умовностей і понять, інакше чому його обличчя втратило настороженість, як тільки пальці відчули підкладену під посвідчення банкноту?
Прочитавши дані із статкарточки він обернувся до Земцова, заразом розблокувавши турнікет, і запитав:
– Чим можу бути корисний? Ви вперше у нас, якщо не помиляюся?
– Так. – Сухо відповів Андрій. – В якій годині відчиняється офіс приватної космоверфі?
– У нас усі контори працюють цілодобово. Вам слід пройти до…
Земцов жестом перервав його пояснення.
– Насамперед мені хотілося б перекусити. – Він пильно поглянув на охоронця і додав: – Я чув на орбітальних станціях можна часто зустріти талановиту молодь?
– Що конкретно вас цікавить? – Понизивши голос довідався охоронець.
– Скажімо так – нетрадиційні методи програмування. – Стримано посміхнувся у відповідь Земцов.
– Тоді вам дійсно треба заглянути в бар. Це прямо по центральному тунелю рівня. Запитаєте Ульріха. Там його знають.

* * *
Ульріхом виявився молодий парубок, саме такої зовнішності, як уявляв Земцов, – високий, худорлявий, трохи сутулий з ясним, не затьмареним поглядом, і кадиком, що постійно сіпався.
Дводенна щетина трохи згладжувала блідість його обличчя.
– Навіщо шукав?
Вочевидь охоронець уже попередив хлопця.
Значить і розмова буде по-діловому короткою. Земцов не мав наміру ховатися. Сьогодні він міг дозволити собі рухатися прямо, не звертаючи на обхідні стежини. Більш того, він не відчував, що здійснює щось протизаконне – знаючи себе, капітан обрав найменшу шкоду, яку міг би здійснити цим ранком.
Виклавши на стіл статкарточку і мікрочип з інформацією про особовий рахунок, він коротко інформував Ульріха:
– На вказаному рахунку мої гроші. Всі докази на чипі. Рахунок частково заблокований. Мені потрібно зняти і отримати всю суму.
Ульріх дістав вишуканий кібстек [4 Кібстек – портативний наручний комп'ютер, виконаний у формі браслета. ]
, і заглибився в сканування даних.
Поступово його щока почала нервово тремтіти.
Через деякий час, закінчивши читати та аналізувати інформацію, він підняв погляд.
У ньому читався страх, змішаний із незрозумілим захопленням.
– Це правда? – Судорожно глитнувши запитав він.
– Там же все написано. – Незадоволено поморщився Андрій. – Гроші мої.
– Я не про те... – Парубок затнувся, підбираючи слова. – Ти дійсно звідти?
– Маєш на увазі війну? Так.
– Тридцять років?
Андрій кивнув. Лише зараз він пов’язав погляд співрозмовника і названу цифру. Раніше він не замислювався над цим. Дійсно... тридцять років. Та все ж він вижив.
Чому в очах Ульріха застиг вираз напівмістичного жаху?
Тому що, в його розумінні ти – щось більше ніж людина. – Шепнув внутрішній голос. – Він жахається тебе. І зовсім не впевнений у власній безпеці.
– Все нормально? – Андрій піймав його погляд. – Або я звернувся не за адресою?
– З рахунком проблем не виникне. А ось що стосується готівки…
– Скільки?
– Звичні десять відсотків.
Чотириста тисяч? Парубок непогано заробить сьогодні. Можливо взагалі звалить куди подалі з цієї станції.
– Мене влаштовує. Переводь гроші куди завгодно. Мене це не цікавить. Три шістсот готівкою. Знайдеш?
– Знайду. Тільки зі станції вас із таким багажем не випустять. Та і хлопці з «Нового Століття» не дурні. Відстежать рано чи пізно.
Земцов помітив, що Ульріх раптом почав звертатися до нього на «ви».
Він дійсно боявся капітана Земцова і страшенно поважав мільйонерів.
У душі ворухнувся колишній черв'ячок гіркоти, світ, за який пролито стільки крові, у дійсності вже давно поклоняється іншим ідолам...
– Я ж сказав: не твій клопіт. Ти нікого не грабуєш. Це мої гроші. Але попереджаю – ти знімеш лише чотири мільйони. Жодним кредитом більше.
– Згода. Мені потрібно півгодини.
Андрій недовірливо підняв брову.
– Справа нескладна. Зі статкарточкою і кодом доступу, я впораюся і швидше.
– Скільки часу у мене буде після завершення операції?
– Години три, не більше. Вони дізнаються про зняття грошей одразу, але фізичне джерело атаки не визначать. Почнуть шукати вас. Далі елементарний ланцюжок: у першу чергу перевіряється космопорт, а там фігурують рейс і прізвище. Найближчий човник на станцію стартує через три години. На ньому прибудуть гості.
– Тебе не приберуть?
– Ні.
– Тоді не стирчатиму над душею. Знайдеш мене в офісі космоверфі. – Погляд Земцова холодно блиснув. – Ти ж не збираєшся робити дурниці?
Ульріх тільки смертельно зблід у відповідь. Його помітно тремтів.
– Все буде в порядку. Я можу зв'язатися з паном Колгановим.
– Це господар верфі?
– Так.
– Було б непогано. Попередь його про мій візит, і засвідчи платоспроможність клієнта. Адже він приймає готівку, вірно?
– Тільки дурень не приймає готівку. У нас на станції таких немає.