Навколо світу за вісімдесят днів | Читання твору

Цього вечора всі п’ятеро партнерів нашого джентльмена зібралися задовго до дев’ятої години вечора у великому салоні Реформ-клубу. Обидва банкіри — Джон Селліван і Сем’юел Фаллентин, інженер Ендрю Стюарт, Ґотьє Ральф, один із адміністраторів Англійського банку, і броварник Томас Фленаган — усі чекали з очевидним занепокоєнням.

Коли настінний годинник показав двадцять п’ять хвилин на дев’яту, Ендрю Стюарт підвівся і сказав:

— Добродії, за двадцять хвилин мине термін, призначений нами й містером Фоґґом.

— О котрій годині прибув останній потяг із Ліверпуля? — запитав Томас Фленаган.

— О сьомій годині двадцять три хвилини, — відповідав Ґотьє Ральф, — а наступний приходить тільки десять хвилин на першу ночі.

— Отже, панове, — продовжував Ендрю Стюарт, — якби Філеас Фоґґ приїхав цим потягом, він був би вже тут. Ми можемо вважати парі виграним.

— Зачекаймо. Не будемо судити завчасно, — заперечив Сем’юел Фаллентин. — Ви ж знаєте, що наш колега — винятковий оригінал. Він діє з прописною точністю в усьому. Він ніколи не приходить ні занадто пізно, ні занадто рано, і я не здивуюся, якщо він з’явиться тут в останню хвилину.

— А я, — докинув як завжди нервовий Ендрю Стюарт, — навіть якщо побачу його, то не повірю.

— Справді, — сказав Томас Фленаган, — проект Філеаса Фоґґа був безґлуздий. Хоч би якою була його точність, він все-таки не міг уникнути неминучих у такій тривалій подорожі затримок, а затримка лише на два чи три дні мала остаточно занапастити всю справу.

— Зауважте, до речі, що ми не одержували звісток від містера Фоґґа, — додав Джон Селліван, — а проте в багатьох пунктах його маршруту є телеграф.

— Він програв, панове, — вигукнув Ендрю Стюарт, — він сто разів програв! Ви знаєте, між іншим, що «Китай» — єдиний пакетбот, на який він міг сісти в Нью-Йорку, аби вчасно потрапити в Ліверпуль, — прибув учора. Ось список його пасажирів, надрукований у «Шиппінґ-ґазет»; імені Філеаса Фоґґа там немає. За найсприятливіших умов наш колега перебуває тепер десь в Америці! Я вважаю, що він спізниться принаймні на двадцять днів проти призначеного строку. І п’ять тисяч фунтів старого лорда Олбермейля підуть за вітром.

— Це очевидно, — погодився Ґотьє Ральф, — завтра нам залишиться тільки пред’явити братам Беринґам чек містера Фоґґа.

Годинник на стіні салону показав восьму годину сорок хвилин.

— Ще п’ять хвилин, — сказав Ендрю Стюарт.

П’ять членів Реформ-клубу перезирнулися. Цілком імовірно, їхні серця закалатали швидше, адже навіть для гарних гравців ставка була доволі високою! Та вони не хотіли виявляти свого хвилювання і пристали на пропозицію Сем’юеля Фаллентина сісти за гральний стіл.

— Я не віддав би своєї частки парі навіть у тому разі, якби за чотири тисячі фунтів мені запропонували три тисячі дев’ятсот дев’яносто дев’ять, — зауважив, сідаючи, Ендрю Стюарт.

Стрілка годинника показувала восьму годину сорок дві хвилини.

Гравці взяли карти, але щомиті їхній погляд спрямовувався на годинник. Можна сміливо стверджувати, що, хоч якою великою була їхня впевненість у виграші, ще ніколи хвилини не тяглися для них так довго!..

— Восьма година сорок три хвилини, — сказав Томас Фленаган, знімаючи колоду, запропоновану йому Ґотьє Ральфом.

Хвилина мовчання. У великому салоні було тихо, але з вулиці долинав гул юрби, з якого іноді виділялися різкі вигуки. Маятник настінного годинника відбивав секунди математично точно. Кожен гравець міг полічити його удари, що чітко лунали у вухах.

— Восьма година сорок чотири хвилини! — сказав Джон Селліван голосом, у якому вчувалося мимовільне хвилювання.

Ще одна хвилина — і парі буде виграно. Ендрю Стюарт і його партнери більше не грали. Вони кинули карти на стіл. Вони лічили секунди.

На сороковій секунді — нічого! На п’ятидесятій — усе ще нічого!

На п’ятдесят п’ятій секунді знадвору долетів галас, подібний до гуркоту грому, почулися оплески, крики «слава» і навіть прокльони, — все це злилося в загальний невгамовний репет.

Гравці підвелися зі своїх місць.

На п’ятдесят сьомій секунді двері салону відчинилися, і не встиг годинниковий маятник гойднутися вшістдесяте, як на порозі постав Філеас Фоґґ у супроводі оскаженілої юрби, що ввірвалася за ним у клуб.

— От і я, джентльмени, — вимовив він спокійним тоном.