Слава ЗСУ!

Борд розколов кілочок надвоє і довго розглядав його, ніби то було щось цікаве.

— Підросла Елі, і я подумав, що в чужих людей їй буде веселіше, ніж удома. Я рідко коли наполягаю на своєму, та й здебільшого воно потім тільки на гірше виходить. Так вийшло і з цим. Мати нудьгувала за дочкою, хоч їх розділяло тільки озеро. І я потім збагнув, що не треба було її відсилати до пастора, вони добрі люди, та надто вже дивні. Але я побачив це надто пізно... Тепер вона відвернулася і від батька, і від матері.

Борд знов скинув шапку. Довге пасмо білявого волосся впало йому на очі. Він відгорнув його вбік і надяг шапку обома руками, наче збирався вже йти. Але ще не зразу пішов, а обернувся в бік хати, підвів очі на вікна горішньої кімнати і сказав:

— Мені здавалося, що буде краще, як вона не попрощається з Матильдою, а он що вийшло. І про папугу я їй сказав, бо то була моя вина, і я вважав, що треба признатись. А вийшло знов погано. І так з усім. Я думаю зробити якнайкраще, а виходить якнайгірше. А тепер дійшло до того, що й дружина, і дочка відвернулися від мене, і я тиняюся сам, як палець.

Служниця гукнула від хати, що обід вичахне. Борд підвівся.

— Чую, коні іржуть, — мовив він. — Мабуть, про них забули.

І він пішов до стайні дати коням сіна.

Розділ дванадцятий

Елі була дуже квола після хвороби. Мати сиділа біля неї день і ніч і навіть не сходила вниз. Батько навідувавсь нагору, щоразу скидаючи внизу черевики й залишаючи за дверима шапку. Арне все ще працював на хуторі. Ввечері вони часто сиділи з господарем, який дедалі дужче йому подобався. Виявилося, що Борд вдумливий чоловік, що він багато всього знає, але трохи невпевнений у своїх знаннях. Він був дуже вдячний Арне, коли той щось розтлумачував йому чи розповідав те, чого він досі не знав.

Елі вже потроху підводилась на ліжку. Та чим краще вона почувала себе, тим частіше їй спадали на думку всілякі химери. Ось і тепер: Арне сидів увечері внизу під тією кімнатою, де лежала Елі, й голосно співав. Коли це заходить мати й каже, що Елі просить його перейти співати до неї, щоб вона могла чути й слова. Арне й так співав для Елі, та після материних слів він схопився й почервонів, наче хотів сказати, що це неправда, хоч ніхто нічого йому не закидав. Але він швидко опанував себе й ухильно відповів, що мало знає пісень.

— Коли ти співаєш сам, то наче не видно, що ти їх мало знаєш, — заперечила мати.

Арне довелось скоритися. Він не бачив Елі відтоді, як допомагав переносити її нагору, думав, що хвороба її дуже змінила, й трохи боявся зустрічі. Та коли він тихенько відчинив двері й зайшов до кімнати, там було так темно, що він нічого не побачив. Він зупинився біля дверей.

— Хто там? — чітко, але дуже тихо спитала Елі.

— Це я, Арне, — стримано відповів хлопець, щоб не зрадити свого хвилювання.

— Добре, що ти прийшов.

— Як ти почуваєш себе, Елі?

— Дякую, тепер уже краще. — Вона трохи помовчала й сказала: — Сідай, Арне.

Хлопець навпомацки добрався до стільця, що стояв коло ліжка.

— Ти так гарно співав там унизу. Заспівай мені тут щось.

— Не знаю, що б ти хотіла послухати.

Дівчина знов трохи помовчала, потім попросила:

— Заспівай мені псалом.

Арне проспівав кілька строф конфірмаційного псалма. Скінчивши, він почув, що Елі плаче, тому не зважився заспівати ще щось.

— Заспівай ще один.

Арне проспівав другий псалом — той, що його найчастіше співають у церкві.

— Скільки я всього передумала, поки лежала тут, — сказала Елі.

Арне не знав, що відповісти, й чув, що вона тихо плаче в темряві. На стіні цокав годинник, тоді зашурхотів і почав бити. Елі кілька разів глибоко зітхнула, наче набиралася духу, потім сказала:

— Так мало всього знаєш, навіть батька й матері не розумієш. Я погано до них ставилася... тому мене й так зворушив цей конфірмаційний псалом.

Коли люди розмовляють у темряві, вони завжди відвертіші, ніж тоді, як бачать одне одного.

— Я радий, що чую це від тебе, — мовив Арне. Він подумав про те, що Елі казала батькові й матері, коли була хвора.

Дівчина зрозуміла його й мовила:

— Якби не ця хвороба, бозна, скільки ще минуло б часу, поки я знов віднайшла б матір.

— Мати розмовляла з тобою?

— Щодня розмовляла. І довго.

— То ти багато про що довідалася.

— Певне.

— Про мого батька вона теж говорила?

— Так.

— Вона його й досі не забула?

— Не забула.

— Він їй зробив багато кривди.

— Бідолашна мати!

— Але найбільше кривди він зробив собі самому.