Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Під час наступних виборів Кнут знов увійшов до громадської ради.
Та якби Ларс міг передбачити, що з цього вийде, то напевне не ввів би його до ради. «Усе добре в свій час», — каже прислів’я. Саме тоді, коли Кнут Окре після великої перерви став членом громадської ради, найшановнішим господарям парафії загрожувало банкрутство через спекулятивну лихоманку, що давно охопила парафію, а тепер почала вимагати своїх жертв. Винуватцем цього лиха вважали Ларса Гегстада, бо це він заохотив парафіян до спекуляції. Гонитва за прибутками з громадської ради поширилась на всіх, бо сама рада вела в цьому перед. Усі, старі й малі, намагалися зробити з одного таляра десять. Нестримна скнарість на початку, коли всі прагнули зібрати якнайбільше грошей, врешті обернулася в таке саме нестримне марнотратство. А оскільки всі думки громади були спрямовані лише на гроші, люди стали підозріливі, нетерплячі, вперті, за всяку дрібницю сварилися і судилися. Казали, що й у цьому громадська рада вела перед. Адже Ларс, тільки-но ставши головою, подав у суд на старого шанованого пастора через якісь сумнівні права громади. Пастор справу програв, але відразу ж після того склав із себе службові повноваження. Одні схвалювали Ларсові дії, інші засуджували. Принаймні це дало поганий приклад. Тепер нарешті виявились наслідки його керівництва: всі заможні господарі почали зазнавати втрат, і настрій у парафії швидко змінився. Ті, хто виступав проти голови, відразу ж об’єдналися навколо Кнута Окре, якого сам Ларс увів до громадської ради.
І знов спалахнула боротьба. Діти, яких свого часу навчав Кнут Окре, тепер стали дорослими чоловіками, та ще й найосвіченішими в парафії. Вони працювали в усіх громадських закладах і навіть на державних посадах. Вони змалку недолюблювали Ларса й тепер виступали проти нього. Коли він якось увечері після чергової запеклої суперечки в громадській раді стояв на східцях перед своєю хатою і дивився на село, йому здалося, що від великих хуторів, над якими тепер нависли хмари, докочується до нього далекий, зловісний грім. І він збагнув, що настане день, коли та буря змете парафіяльний банк та його самого, і вся його багаторічна діяльність впаде прокляттям на його ж таки голову.
У розпалі цієї запеклої боротьби до села прибула залізнична комісія. Вона мала вирішити, де проляже колія нової залізниці. Члени комісії зупинилися в Гегстаді, крайньому в селі хуторі. З розмови з ними Ларс довідався, що не з’ясовано ще, чи колію прокладуть їхньою долиною, чи сусідньою.
Він миттю збагнув, що, коли залізниця проляже їхньою долиною, земля подорожчає, і він не тільки врятується, але й образ його залишиться в пам’яті нащадків.
Тієї ночі Ларс не міг заснути. Перед очима в нього спалахувало світло, і він ніби чув уже гуркіт поїздів. Другого дня він сам подався разом із членами комісії оглядати долину. Їхали вони його кіньми і повернулися до його хати. Ще через день члени комісії вирушили в сусідню долину, і Ларс знов поїхав із ними, а ввечері привіз їх до себе. Коли вони повернулися, весь хутір був яскраво освітлений. На честь комісії влаштовано розкішну вечерю, на яку запрошено найбільших господарів села. Бенкет тривав до самого ранку. Та все дарма: чим чіткіше вимальовувались остаточні наслідки обстеження долини, тим ясніше ставало, що провести залізницю нею не можна без великих додаткових коштів. В’їзд у долину був вузький, дорога йшла гірською ущелиною, і в тому місці, де вона завертала в село, туди ж виривалася й широка прудка річка, тож залізниця мала або зробити такі самі коліна вздовж дороги, тільки багато вище, і двічі перетнути річку, або пролягти через давне, вже закрите кладовище. Та ба, нову церкву побудували зовсім недавно, й відтоді, як на старому кладовищі поховано останнього небіжчика, минуло дуже мало часу.
«Якщо від клаптя старого кладовища залежить, чи до села прийде великий добробут, — міркував Ларс, — то я докладу всіх зусиль, щоб усунути цю перепону!»
Він негайно подався до пастора і пробста[8], потім до єпархіального управління й до міністерства. Там він умовляв усіх, переконував, зібравши безліч доказів, що, коли залізниця проляже їхньою долиною, село матиме від цього величезну користь. Він запевняв, що парафія підтримує його, і врешті всі погодились із ним. Йому сказали, що, коли тіла померлих будуть перенесені на нове кладовище, перепон уже не буде і він отримає королівський дозвіл на те, щоб через старе кладовище пролягла залізнична колія. Треба було ще тільки обговорити це питання на громадській раді.
Уся парафія хвилювалася так само, як і Ларс. Дух корисливості, що давно вже опанував людей, святкував свою перемогу. Всі думали й говорили тільки про Ларсову подорож до міста й про те, які вона може дати наслідки. Коли він повернувся й розповів про свій успіх, йому влаштували бучний бенкет і співали на його честь пісні. І навіть на те, що саме в цей час найбільші хутори один за одним банкрутували, ніхто не звернув уваги. Спекулятивна гарячка змінилася залізничною.
