Слава ЗСУ!

Зібралася громадська рада, і на ній було зачитане покірне прохання дозволити знести старе кладовище, щоб через те місце прокласти залізничну колію. Його схвалили одноголосно, навіть висловили пропозицію скласти Ларсові подяку від парафіян і подарувати йому кавник у формі паровоза. Але погодились на тому, що краще почекати, поки справа буде вирішена остаточно.

З єпархіального управління прохання повернулося назад з вимогою додати список похованих, яких треба було перенести на нове кладовище. Пастор склав такий список, але, маючи на те свої підстави, вирішив спершу ознайомити з ним членів громадської ради, а тоді вже слати його до управління. Один із членів ради приніс список на чергове засідання. Ларс як голова розпечатав конверта й заходився читати список.

І виявилося, що першим у списку був дід самого Ларса! Членам ради стало трохи незатишно на душі. Ларс також був прикро вражений, але читав далі. Другим стояв дід Кнута Окре, бо обидва вони померли швидко один за одним. Кнут схопився з місця. Ларс замовк, усіх пойняв страх. Кнутового діда з давніх давен вважали благодійником громади і шанували, як нікого. Кілька хвилин панувала мовчанка. Нарешті Ларс кашлянув і знов заходився читати. Та з кожним ім’ям ставало ще гірше, бо далі йшли ті, що померли не дуже давно, і пам’ять про них іще жевріла в серцях родичів. Коли Ларс скінчив, Кнут тихо спитав членів ради, чи не здається і їм так, як йому, що навколо них сидять привиди. Смеркалось, і хоч у кімнаті сиділи дорослі чоловіки і їх було чимало, всім стало трохи моторошно. Ларс витяг з кишені сірники й засвітив світло, сухо зауваживши, що він, власне, не сказав нічого нового.

— О ні, — заперечив Кнут, схвильовано ходячи по кімнаті, — для мене тут було багато чого нового. Я тепер починаю думати, що ми платимо за цю залізницю надто велику ціну.

Ніхто не лишився байдужим до слів Кнута, і він запропонував переглянути справу.

— Ми були охоплені лихоманкою, яка тут панує, — сказав він, — і дуже перебільшили ту користь, яку нам може дати залізниця. Звісно, коли вона проляже не через нашу парафію, доведеться будувати дві станції в обох її кінцях замість однієї посередині й добиратися до них буде важче. Та не таке це страшне лихо, щоб через нього порушувати спокій мертвих.

Кнут, коли на нього нападало натхнення, знаходив чудові докази. Ще хвилину тому він не знав, що скаже, але тепер його слова переконали всіх. Ларс відчув, що його становище похитнулося, й вирішив бути обережним. Він удав, що погоджується з пропозицією Кнута, вважаючи, що такі спалахи почуттів найнебезпечніші спочатку, а потім вони охолонуть.

Та він прорахувався. На людей дедалі більшими хвилями накочувався страх, що доведеться потривожити останки своїх рідних. Те, про що жодне з них не думало, поки йшлося про кладовище взагалі, стривожило їх, коли торкнулося кожного особисто. Найдужче хвилювалися жінки. І того дня, на який було призначене чергове засідання, перед будинком громадської ради зібрався великий натовп. Був теплий літній день. Вікна в будинку були відчинені навстіж, і до зали людей набилося не менше, ніж стояло надворі. Всі відчували, що сьогодні відбудеться велика битва.

Над’їхав Ларс своїм гарним конем, і його гучно привітали. Він оглянувся навколо спокійно і впевнено. Здавалось, той натовп зовсім не здивував його. Він сів біля вікна, засунув соломинку до рота, і на його розумному обличчі майнула легенька посмішка, коли Кнут Окре підвівся і взяв слово на захист мертвих зі старого кладовища.

Але Кнут почав не з кладовища, а докладно розповів про те, як усі в запалі перебільшили ту користь, що її можуть отримати від залізниці, коли вона проляже через їхню парафію. На доказ він назвав точну відстань кожного хутора від найближчої станції, а тоді спитав:

— То навіщо ж було зчиняти таку бучу з тією залізницею, коли вона для громади не велике добро? Я відповім вам, навіщо. Деякі люди затівали вже не одну негарну справу, і їм потрібна нова, ще гірша, щоб забулись ті попередні.

А ще є такі, що хочуть, поки всі не протверезішають, спродати свої хутори й садиби чужим, коли серед них знайдуться такі дурні, що куплять їх. І за ці брудні спекуляції мають розплачуватись не тільки живі, а й мертві!

Його промова справила велике враження на присутніх. Проте Ларс вирішив будь-що зберегти спокій. Він, усміхаючись, відповів, що, наскільки йому відомо, Кнут Окре сам був палким прихильником проведення залізниці, хоч, звичайно, ніхто не закине йому, що він щось тямить у спекуляціях. (По залі прокотився легенький сміх). Кнут не заперечував проти того, щоб останки чужих йому людей були перенесені на інший цвинтар задля будівництва залізниці. Та коли виникла потреба перенести його діда, раптом виявилося, що завдано кривди всій парафії!