Слава ЗСУ!

— Т-так, вона глузувала з мене, — продовжував він. — І все ж вона кохала мене. Часом я не розумів її. Наприклад, вона не бажала дітей, але й про аборт слухати не хотіла. Можливо, вони її не битимуть. Як по-вашому, катують вони вагітних жінок чи ні?

Кажучи «вони», він кинув головою на чорну спину молодика. У ту ж мить чоловік в уніформі обернувся й зосереджено глянув на Ріхарда. Їхні погляди стрілися. Чоловік в уніформі щось сказав дівчині і вона теж втупилась у нього поглядом. Рубашов схопив цигарничку в кишені, але тим разом не витягнув її.

Дівчина щось буркнула і потягла хлопця до виходу. Поволі вони віддалялися; хлопець раз у раз озирався і, видно, щось зважував. Нарешті вони вийшли і їхні кроки розтали у коридорі.

Ріхард уважно стежив за ними. Коли вони виходили, він аж голову витягнув їм услід, відслонивши ще шмат картини. Рубашов міг тепер розгледіти тонкі руки пречистої діви аж до ліктів. Вони були схожі на руки малої, виснаженої дівчинки.

Рубашов глянув на годинника, а Ріхард тим часом посунувся на своє місце.

— Мусимо розібратися, — сказав Рубашов. — Якщо я розумію вас правильно, ви навмисно не поширювали наш матеріал через незгоду із його змістом. Тимчасом ми не згодні із змістом ваших листівок. Зрозумійте, товаришу, що з цього випливає певний висновок...

Ріхард глянув на нього почервонілими очима, відвів погляд і опустив голову.

— Ви добре знаєте, що в надісланому вами матеріалі було повно нісенітниць, — сказав він безбарвним голосом.

Його заїкання зникло.

— Я б так не сказав, — заперечив Рубашов.

— Ви пишете так, мовби нічого не сталося, — говорив Ріхард. — Партію розтерзано на шматки, а ви белькочете про нашу незламну волю до перемоги. Кожен, кому ми показували ваш матеріал, плював на нього, як на безсоромну брехню. Зрештою, ви самі це добре знаєте... Рубашов кинув погляд на хлопця, що сидів, похилившись, підперши долонями підборіддя, і сухо мовив:

— Це вже вдруге ви приписуєте не властиву мені думку. Будь ласка, не робіть цього більше.

Ріхард подивився на нього так, ніби не повірив почутому. Рубашов продовжував:

— Партія проходить важке випробування. Інші революційні партії на своєму шляху стикалися з іще більшими труднощами. Вирішальним чинником є наша незламна воля. Кожен, хто в цей важкий час розм’якає чи розкисає, не належить до наших лав. Кожен, хто поширює паніку, допомагає ворогові, незалежно від мотивів, через які він це робить. Така особа небезпечна для всього руху і заслуговує на відповідне до себе ставлення.

Ріхард, оперши голову на руки, залишався спокійним. Не підводячи голови, глянув на Рубашова.

— Інакше кажучи, я небезпечний для руху? Допомагаю, виходить, ворогові? Ще й, мабуть, дістаю від поліції гроші? І Анна теж?..

— У листівках, до авторства яких ви признаєтеся, — провадив Рубашов тим самим сухим, незворушним голосом, — часто зустрічаються фрази на кшталт: «ми зазнали поразки», «партію спіткала катастрофа», «ми мусимо починати справу наново, фундаментально змінивши політику». Це пораженство. Ви деморалізуєте партію.

— Я вважаю, — відповів Ріхард, — що людям слід говорити правду, бо вони її й так знають. Брехнею прихильності не здобудеш.

— Останній з’їзд партії, — вів далі Рубашов, — у своїх резолюціях зазначив, що партія не зазнала поразки, а лише здійснила стратегічний відступ, отож змінювати дотеперішню політику немає жодних підстав.

— Але ж це нісенітниця! — вигукнув Ріхард.

— Якщо ви й далі продовжуватиме в такому стилі, — зауважив Рубашов, — то нам лишається тільки перервати розмову...

Якийсь час Ріхард мовчав. У залі почало сутеніти. Контури херувимів і голих жінок на стінах зробились м’якими і тьмяними.

— Даруйте, — лагіднішим голосом озвався Ріхард. — Я хочу лише сказати, що керівництво партії помиляється. Ви говорите про «стратегічний відступ», тимчасом як половина наших людей наклала головами, а ті, що вціліли, аби лиш вижити, юрбами перебігають до ворожого табору. Резолюції, що ви їх складаєте десь там нагорі, тут просто незрозумілі...

Постать Ріхарда в сутінках робилася дедалі невиразнішою. Після короткої паузи додав:

— Бо, за вами, виходить, що минулої ночі Анна теж зробила «стратегічний відступ». Щось воно не так, як ви кажете. Ми живемо тут, як у джунглях...

Рубашов приготувався слухати довшу тираду, проте Ріхард замовк. Темрява заповнювала залу доволі швидко. Рубашов зняв пенсне і потер його об рукав.

— Партія ніколи не помиляється, — сказав він із притиском. — Ви і я можемо помилятися, але партія — ніколи. Партія, товаришу, це щось більше, ніж ви, і я, і тисячі нам подібних. Партія є втіленням революційної ідеї в історії. А історія не визнає компромісів і вагань. Невпинна і безпомильна, вона простує до мети. На кожному закруті вона викидає зі свого русла бруд і трупи утоплеників. Вона знає свій шлях, вона — безпомильна. Той, хто не має абсолютної віри в історію, не може належати до наших лав...