Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Небо посіріло, виглядало низьким і обважнілим. Снігопад ось-ось мав початися. На подвір’ї, по розчищеній стежці, походжало двоє в’язнів — в’язнична прогулянка. Один із них кілька разів підряд підвів голову і, здавалося, дивився просто у вікно Рубашова. Вістка про його арешт, напевно, вже розійшлася по цілій в’язниці.

Той, що поглядав догори, був дуже худий, і навіть здаля Рубашов міг розгледіти надзвичайну блідість його шкіри. Верхня губа була розсіченою і здертою, як у зайця. Він був щільно закутаний у плащ-намет і раз у раз стягував його краї ще тугіше. Другий в’язень, що виглядав старшим, мав на плечах накинуту ковдру.

Вони не розмовляли між собою і навіть не дивилися один на одного. Хвилин через десять до них підійшов вартовий, щось сказав, і вони вслід за ним почимчикували до будівлі. Перед тим як переступити поріг, молодий чоловік із заячою губою ще раз глянув угору, в бік Рубашова. Звичайно, самого Рубашова він побачити не міг. Вікна камер знадвору були просто чорними дірами з мережею ґрат. І все ж молодик дивився на вікно шукаючим поглядом.

«Ось я бачу тебе, — думав Рубашов, — і вбий, не знаю, хто ти такий. А ти, хоч мене й не бачиш, проте своїм поглядом даєш зрозуміти, що знаєш мене. Хто ти?»

Рубашов відступив від вікна, сів на ліжко і застукав до офіцера.

«ХТО ВОНИ?»

Припускав, що сусід за стіною тяжко образився і навряд чи озветься. Але офіцер, видно, вгамувався, бо негайно ж відповів:

«ПОЛІТИЧНІ».

Рубашов здивувався. Він узяв був Заячу Губу за кримінального злочинця.

«ВАШОЇ ПОРОДИ?» — поцікавився Рубашов.

«НІ, ВАШОЇ», — відповів офіцер не без зловтішної усмішки.

Наступне речення сусід вистукав голосніше. Певно, стукав моноклем.

«ЗАЯЧА ГУБА — МІЙ СУСІД, КАМЕРА 400. ЙОГО ВЧОРА КАТУВАЛИ».

Рубашов завмер. Потім протер пенсне, яке зняв раніше і яке вживав для перестукування. Хотів спитати «ЧОМУ?», але вистукав «ЯК?»

«ПАРОВА КУПІЛЬ», — пояснив сусід.

Рубашова не раз катували в Німеччині, переважно били, Але про «парову купіль» він лише чув. Знав із власного досвіду, що будь-які муки можна стерпіти, якщо заздалегідь знаєш методи катування, тобто знаєш, чим кат орудуватиме. В такому разі вимагалося лише одного — витримки, як під час хірургічної операції, наприклад, зуба. Найгіршим було невідоме, коли жертва не могла передбачити своєї реакції, а отже, й не могла обрахувати силу спротиву. Зроджувався страх, що під тиском того невідомого скажеш щось таке, чого вже ніколи назад не вернеш.

«ЗА ЩО КАТУВАЛИ?» — спитав Рубашов.

«ЗА ПОЛІТИЧНИЙ УХИЛ», — зіронізував офіцер.

Рубашов надів пенсне й дістав цигарничку, в якій лишилося дві цигарки. Цього разу застукав цигарничкою:

«А ЯК ВАШІ СПРАВИ?»

«ДЯКУЮ, ДОБРЕ».

Чекав ще якихось сигналів зі стіни, але, схоже, розмова скінчилася. Здвигнув раменами, відкрив цигарничку і запалив передостанню цигарку. Знову рушив по камері. Дивно, але те, що мало відбутися, бадьорило його. Меланхолія розвіялась, у голові проясніло. Підійшов до вмивальника і вмився холодною водою. Освіжив руки до плечей, прохолодив груди. Прополоскав рота і витерся носовиком. Засвистів стару мелодію й засміявся: мелодія лунала фальшиво. Згадав, як за кілька днів до арешту хтось пожартував: «Якщо б Хазяїн мав музичний слух, він давно вже знайшов би привід тебе ліквідувати». — «Він і без того знайде», — відповів тоді Рубашов, радше жартуючи, аніж вірячи у власні слова.

Запалив останню цигарку й на свіжу голову почав розмірковувати: яку лінію вести на допиті? Почуття самовпевненості аж нуртувало в ньому, як колись у студентські роки перед іспитами. Силкувався пригадати все, що чув колись про «парову купіль». Уявляв себе в усіх можливих ситуаціях цієї купелі і подумки відзначав усі потрясіння, яких слід було сподіватися і до яких треба бути готовим, аби не дати себе захопити зненацька. Був свято певен, що нічого вони тою купіллю не осягнуть. Він не скаже нічого зайвого. Хотів, щоб допит починався якнайшвидше.

Пригадав давній сон: Ріхард і таксист наздоганяють його на локомотиві, аби переїхати його, аби помститися за обман і зраду.

«Так, я за все заплачу», — подумав Рубашов. Він хотів усміхнутися, та натомість лише болюче скривився.

Цигарка догоряла і вже припікала пальці. Кинув недопалок на підлогу і намірився розтоптати його черевиком. Але передумав, нагнувся, підняв його й притиснув до кисті руки між двома синіми жилами. Припікав руку з півхвилини, поки недопалок не погас. Лишився вдоволений: ні разу не сіпнув рукою і ні на мить не піддався пекельному болеві.

Око, що стежило за ним через вічко, зникло.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!