Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Орвеллівська «Скотоферма» — можливо, найталановитіший антитоталітарний твір світової культури — не потребує якогось особливого ключа для розшифровки його партитури. Власне, як і інші його твори. Та він цього і не приховував, заявивши, що «кожний серйозний рядок моїх робіт з 1936 року написаний прямо чи дотично проти тоталітаризму і на захист демократичного соціалізму, як я його розумів». Можливо, читачеві буде цікаво дізнатися, що цей шедевр кілька років відмовлялися друкувати десятки видавців, до нього негативно поставилося й Міністерство інформації Великобританії, яке вимагало від Орвелла обрати інших тварин замість свиней для зображення панівної верстви Радянського Союзу. Секрету тут немає: всі вони боялися реакції дядька Джо, себто Сталіна. Все це примусило Орвелла написати передмову, яка ніколи не була надрукована. В ній з властивою йому відвертістю автор проголошує своє творче кредо: «Я знаю, що англійська інтелігенція має всі підстави бути несміливою та безчесною... але принаймні не будемо більше розводити безглузді теревені про захист свободи проти фашизму. Якщо свобода дійсно щось значить, вона значить право розказати людям те, про що вони не хочуть слухати».

На відміну від англійських видавців, українське емігрантське видавництво «Прометей» здійснило видання українського перекладу «Скотоферми» з першого ж заходу в 1947 році. Цікаво, що Орвелл одразу ж погодився написати до цього видання передмову, і цей унікальний документ ми друкуємо вперше в СРСР. Сам Орвелл настільки зацікавився цією справою, що у листі до Кестлера (20 вересня 1947 року) пише, що американці захопили 1500 примірників і передали радянським репатріаційним органам, а ще дві тисячі розійшлися поміж українських емігрантів. Переклад зробив відомий учений-візантист Ігор Шевченко, який ховався під псевдонімом знову ж таки через побоювання помсти з боку сталіністів. Нинішній переклад «Скотоферми» — перший, що друкується в Українській РСР.

ВАЛЕРІЙ ГРУЗИН.

Переклад з англійської В. Бендера

Ніхто не може правити безвинно.

Сен-Жюст

Двері камери грюкнули за спиною Рубашова. Він подався назад, оперся об них спиною і запалив цигарку. Повів зором по камері. Направо, біля стіни, стояло ліжко, а на ньому лежали дві чисті згорнені ковдри. Матрац виглядав свіжим, недавно набитим соломою. По лівий бік був умивальник, у якому бракувало чопика, але кран діяв справно. Прямо біля умивальника стояла параша, щойно з дезінфекції. Стіни камери були викладені з доброї цегли. Їхня товщина, напевно, не пропускала ніякого звуку. Місце, де через стіну пробивалися водогінна й огрівальна труби, було з цементу, а отже, краще проводило звук. Вікно починалося трохи нижче від рівня очей. Крізь нього можна було дивитися на подвір’я в’язниці, не витягуючись навшпиньки. Здавалося, в камері все було гаразд.

Рубашов позіхнув, скинув пальто, згорнув його і поклав на матрац замість подушки. Тоді підійшов до вікна й оглянув подвір’я. Від змішаного світла місяця й електричних ліхтарів сніг видавався жовтуватим. На подвір’ї, попід стінами, була розчищена вузька доріжка, мабуть, для прогулянок в’язнів. Незважаючи на ліхтарі, зірки мигтіли ясно, як у справжню морозяну ніч. Ще не світало.

По верху зовнішньої стіни-огорожі, прямо проти камери Рубашова, вартовий з рушницею у руках проходив сто кроків в один бік, а тоді повертав назад. Кожний свій крок він карбував, як на параді. Час від часу жовтаве світло ліхтарів відбивалося на його багнеті.

Не відходячи від вікна, Рубашов скинув один за одним черевики з ніг. Згасив цигарку і поклав неподалік, на підлогу біля ніжки свого ліжка. На кілька хвилин присів на матрац. Потім підвівся і знову пішов до вікна. На подвір’ї панувала тиша. Вартовий якраз робив поворот у своєму монотонному марші. Над кулеметною вежею виднілася смужка Молочного Шляху.

Рубашов ліг на ліжко, витягнувся, вкрився однією ковдрою. Була п’ята година ранку. Не виглядало на те, щоб тут хтось прокидався раніше сьомої. Почувався сонним. Тобто був у стані, коли людина дрімає й водночас здатна думати. Подумки вирішив, що навряд чи на протязі наступних трьох-чотирьох днів його викличуть на допит. Зняв пенсне, поклав його на підлогу біля недопалка, посміхнувся й заплющив очі. Тепло закутаний у ковдру, почувався безпечно. Вперше за довгий час не відчував страху перед тим, що йому насниться.

Коли через кілька хвилин черговий вимкнув у коридорі світло і зазирнув у камеру через вічко, Рубашов, колишній народний комісар, спав, повернувшись до стіни спиною. Його голова спочивала на витягнутій руці, що кистю звисала з ліжка. Деколи рука здригалася.

Попередня
-= 2 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!