Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Рубашов змерз. Страшенно хотілося закурити. Заплющив очі. Картини з минулого змінювали одна одну, ніби невидима рука вставляла їх у проектор мозку і враз витягала, не даючи глядачеві схопити усіх подробиць. Одна картина затрималась трохи довше. Бельгійський порт. Малий Леві з невеликим горбом на спині й неодмінною люлькою у зубах. Навіть тут, у камері, мовби запахло причалами. Запахло мішаниною цвілої морської трави й бензину. Долинув музичний передзвін годинника на вежі. Привиділись вузькі вулички, що їх підмивали численні затоки, над якими сушили свою білизну портові повії.

Це було через два роки після зустрічі з Ріхардом. Між прибуттям до Бельгії і Скорботною Матір’ю минуло два роки. Рубашов побував у руках гестапо. Його били щоночі, — але він уперто заперечував усі підозри і звинувачення. Йому вибили зуби, пошкодили слух, викрутили руки, але він мовчав або заперечував. Тижнями його тримали у «псярні» — маленькій холодній камері, де можна було стояти лише на чотирьох і скавуліти від болю в усіх частинах тіла. Та він не піддавався. Слідчі так нічого й не витягли з нього. Скільки разів він втрачав свідомість і скільки разів його відливали холодною водою! Та отямившись, він просив цигарку і ще затятіше заперечував усі закиди. Здавалося, вся поліційна машина німецької диктатури обрушилася на нього, а проте він витримав, його звільнили й літаком відправили на батьківщину в обмін за пійманого там їхнього агента. Вдома його зустрічали як героя. Грали оркестри, маяли прапори, маси народу вітали його революційними окликами. Навіть сам Хазяїн кілька разів узяв участь у цих святкових масових вітаннях.

Рубашов пробув за кордоном досить довго. Повернувшись на батьківщину, застав там чимало змін. Половини старих колег — тих самих, увічнених на фотографії, — уже не було в живих, і навіть сама згадка про них вважалася злочином. Їх можна було згадувати хіба що з прокльоном, новим різновидом лайки. З них усіх у пошані залишився лише той один, із татарськими очима, що встиг вчасно померти власною смертю. Його шанували як Бога-отця, з Хазяїна — як Бога-сина. Хоч кружляли чутки, що Хазяїн підробив заповіт Бога-отця і лише таким чином став спадкоємцем.

Ті з-поміж знаменитостей, котрі вижили, зробилися цілком іншими людьми. Цапині борідки позникали, їхні обличчя були тепер гладенько виголені, зношені і повні цинічної меланхолії. Час від часу Хазяїн висмикував з-поміж них нову жертву, і тоді всі інші били себе п’ястуками в груди й хором каялися у справжніх та вигаданих гріхах.

Пробувши в столиці два тижні, ще навіть не звільнившись од милиць, Рубашов попросив, щоб його знову відправили за кордон з новою місією.

— Чому такий поспіх? — спитав Хазяїн, дивлячись на нього з-за хмари тютюнового диму.

Після двадцяти років спільного перебування на чолі партії, вони все ж зберігали між собою певну формальну відстань. Над головою Хазяїна висів портрет померлого святого отця. Поруч колись висіла й побільшена фотографія його учнів із цапиними борідками. Тепер її довелося зняти.

Зустріч була короткою — всього кілька хвилин. В останній момент Хазяїн підвівся й потиснув Рубашову руку дещо сильніше, ніж звичайно. Рубашов потім довго роздумував, що мав означати цей потиск. Знову і знову згадувався іронічний погляд Хазяїна із-за тютюнового диму.

Рубашов узяв свої милиці й мовчки вийшов із кабінету. Хазяїн не став підводитися з-за робочого столу й проводити його до дверей. Наступного дня Рубашов відбув до Бельгії.

На пароплаві він уже почувався краще. На місці призначення його зустрів Малий Леві, провідник місцевого партосередку. Він сподобався Рубашову з першого погляду. Леві ознайомив гостя з причалами й покрученими вуличками, якими, видно було, пишався так, мовби збудував їх сам, власноручно. У кожній кав’ярні Леві мав безліч знайомих — портовиків, моряків, повій. Скрізь, де вони появлялися, йому пропонували кухоль пива. Леві відмовлявся й вітав знайомих, підіймаючи люльку до вуха. Навіть поліцай на ярмарку привітно йому підморгнув. А моряки з чужих кораблів, хоч і не знали мови, підходили до нього й привітно поляскували його по кривій спині. Все це викликало у Рубашова почуття подиву й визнання. Малий Леві мав авторитет і пошану. Недарма ж і партосередок цього порту вважався найкраще зорганізованим і найдисциплінованішим за кордоном.

Увечері Рубашов у компанії Леві та кількох портовиків гаяв час у невеликій кав’ярні. Був серед присутніх і дебелий портовик Пауль, організаційний секретар місцевого осередку. Замолоду він був борцем і кілька років провів на циркових аренах. Він був геть лисий, рябий, із надзвичайно великими вухами. Під пальтом він носив моряцький светр, а на голові мав старого чорного й вельми аристократичного капелюха. А головне — він умів рухати вухами. Його капелюх то піднімався, то знову опускався на очі. Поруч нього сидів Білл, колишній моряк. Свого часу він написав роман про моряцьке життя, зазнав слави, але невдовзі його як автора забули, й тепер він дописував до місцевої комуністичної газети.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!