Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Ніч ополудні

Рубашов задумався. Згадались коти. Зі страхом помітив, що його нерви напружилися. Мабуть, через втому. Але думка про котів не покидала його. Ставала настирливою ідеєю. Може, тому, що все складалося всупереч сподіванням. Коти... А тепер Рубашов мусить взяти оцього Малого Леві за вуха й ноги і зламати його горбату спину...

Почувався хворим. Встав, щоб іти. Малий Леві допровадив його додому. Не міг не завважити, що Рубашов дістав якийсь напад депресії і всю дорогу промовчав.

Тижнем пізніше Малий Леві повісився.

Між цим вечором і смертю Малого Леві відбулося кілька засідань бюро портового осередку, які не мали в собі нічого драматичного. Все відбувалося дуже просто.

Але трохи передісторії. Два роки тому найвища інстанція партії закликала робітників світу до боротьби проти молодої диктатури, що постала у серці Європи. Ця боротьба мала полягати у політичному й економічному бойкоті. Товари, експортовані Німеччиною, не купувати; сировину, призначену для гігантської військової машини Німеччини, — не пропускати. Всі закордонні секції партії виконували це розпорядження з ентузіазмом. Робітники цього малого бельгійського порту відмовлялися розвантажувати й навантажувати кораблі, що йшли до Німеччини чи прибували з неї. Інші профспілки підтримали їх. Страйк був нелегкий: траплялися сутички з поліцією, були вбиті й поранені.

Боротьба затягувалася і ніхто з певністю не знав, чи закінчиться ця акція успіхом. І раптом одного дня невелика флотилія з п’яти старих, на чорно пофарбованих кораблів зайшла до порту. Кожне судно було пойменоване прізвищами славетних керманичів революції. На їхніх щоглах майоріли червоні прапори з серпом і молотом. Страйкуючі робітники зустріли ці судна з небувалим піднесенням. Без жодних вагань, відразу ж, почали їх розвантажувати. Та після кількох годин праці з’ясувалося, що вантаж — рідкі мінерали — був призначений для військової індустрії бойкотованої країни.

Секретаріат партійного осередку негайно скликав загальні збори, на яких дійшло до гострого словесного зіткнення. Дискусії поширилися на всю бельгійську компартію. Реакційна преса підхопила цей випадок і щонайкраще для себе його використала. Поліція раптом відмовилася встрявати в перебіг страйку і проголосила нейтралітет. Керівництво партії закликало робітників припинити страйк і в суворій відозві наказало портовикам розвантажити кораблі. У тій відозві наводилися зокрема й хитромудрі аргументи на користь уряду революційної держави, які, щоправда, мало кого переконували. Осередок розколовся. Більшість членів партії добровільно відмовлялись від членства. Протягом кількох місяців від портового осередку залишалась тільки тінь. Але промислова криза зростала, і партія поступово повертала собі попередню популярність і силу.

Минуло два роки. Інша диктатура — цього разу італійська — розпочала в Африці загарбницьку війну і вдерлася в Абісінію. Знову Центральний Комітет закликав робітників світу до бойкоту. Цей заклик зустрів ще більшу підтримку, ніж попередній, бо й уряди багатьох держав цим разом теж засудили агресію й пообіцяли не постачати сировину італійській промисловості.

Без сировини, й зокрема без бензину, Італія була б паралізована. Та раптом відома флотилія з п’яти старих кораблів знову вийшла в море. Найбільший із цих кораблів мав ім’я теперішнього вождя революційної держави, який нещодавно на повен голос засудив загарбницькі війни, за що зазнав чергових нападок реакційної преси. На щоглах кораблів майорів прапор революції, а в їхніх трюмах хлюпотів бензин для агресора. Флотилія перебувала на віддалі одноденної подорожі від цього малого бельгійського порту, і Малий Леві та його товариші ще нічого не знали про її наближення. Завданням Рубашова було підготувати їх до неприємної зустрічі.

Першого дня він не сказав нічого — обмацував ґрунт. Лише наступного дня він попросив Леві скликати усіх членів партії до будівлі, де містилася партійна канцелярія.

Кімната була велика, гола, неприбрана, й обставлена так само неохайно, як усі партійні канцелярії усього світу. Почасти це пояснювалося бідністю, почасти аскетичною традицією. На стінах висіли старі виборчі плакати, політичні гасла і видрукувані на машинці повідомлення та об’яви. В одному куті стояв старий, запорошений гектограф. У другому лежала купа одягу, зібрана для родин страйкарів. Поруч височіли стопи пожовклих листівок і памфлетів. Вікна були заляпані фарбою, як у незакінченій будівлі. Над довгим саморобним столом висіла лампочка без абажура. Поруч зі стелі звисала липка стрічка для мух. За столом сиділи горбатий Леві, колишній атлет Пауль, письменник Білл та інші активісти.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!