Слава ЗСУ!

Через три місяці його випустили, привезли вночі до прикордонного лісу, дали хліба, сиру і пачку французьких цигарок. Старший жандарм сказав:

— По той бік кордону — Бельгія. Йди прямо й за півгодини ти будеш там. Та хай тебе Бог боронить повернутись назад. Ще раз нам попадешся — позбудешся голови...

Кілька тижнів Малий Леві блукав по Бельгії. Звернувся до комуністів за допомогою, але дістав таку саму відповідь, як і у Франції. Переситившись корою, він почав ловити котів. Зловити кота неважко. За шкуру, якщо не стара, можна було купити півхлібини та пачку тютюну для люльки. Щоправда, між ловінням кота і продажем шкури була ще одна, не вельми приємна операція. З емпіричного досвіду Леві відкрив, що найшвидше й найлегше кота можна забити таким способом: схопити його однією рукою за вуха, другою — за хвіст, повернути навзнак і сильним ударом зламати йому хребет об коліно. Після перших спроб його нудило, але з часом обвикся. Та невдовзі Малого Леві знову заарештували, бо, виявляється, в Бельгії теж треба мати документи. Спершу його попередили й відпустили, а за другим разом вліпили три місяці тюрми. Однієї ночі бельгійські жандарми привезли його до прикордонного лісу, дали хліба, сиру і пачку бельгійських цигарок. Старший жандарм сказав:

— По той бік кордону — Франція. Іди прямо й за півгодини ти будеш там. І хай тебе Бог боронить повернутись назад. Ще раз нам попадешся — позбудешся голови...

Так протягом року французька й бельгійська поліція кидали Малим Леві через кордон, як м’ячем, тричі. Пізніше він довідався, що декотрі члени партії були жертвами цієї гри впродовж багатьох років.

Знову і знову він звертався до однопартійців за допомогою, боячись втратити з ними контакт.

— Нам нічого не надіслано з вашої попередньої організації, — відповідали йому функціонери. — Зачекайте, поки надійдуть відповіді на наші запити. Якщо ви член партії, то дотримуйтеся партійної дисципліни...

І Леві продовжував жити з котів, то бельгійських, то знову французьких. Минув іще один рік. Малий Леві, раз у раз пожбурюваний через кордон, підупав фізично й почав харкати кров’ю. А до всього ще й марив котами. Все на світі, йому здавалося, пахло котами — харчі, люлька, немолоді повії, що давали йому деколи дах над головою. Знову звертався до партії.

— Ми й досі не отримали відповіді на наші запити. Минув іще один рік. За цей час товариші, що могли поручитися за Малого Леві, або померли у німецьких в’язницях від катувань, або просто зникли невідомо куди.

— Шкода, але нічим вам допомогти не можемо, — сказали йому партійні функціонери у Бельгії. — Вам не слід було приїжджати сюди без офіційної директиви. Хтозна, чи не вибули ви з батьківщини без партійного дозволу? Самі знаєте, безліч шпигунів і провокаторів намагаються проникнути у наші лави. Партія мусить бути пильною.

— Навіщо ви мені це розказуєте? — спитав Рубашов. Шкодував, що таки не пішов раніше. Малий Леві налив пива до кухля і, всміхаючись, підніс люльку, салютуючи гостеві.

— А для того, щоб ви знали, — відповів Леві. — Бо це типовий приклад. Я міг би вам навести ще не одну сотню подібних. Роками найкращі з нас борсаються у цій тяганині. Партія на очах кам’яніє. У її тілі з’явились подагра і склеротичне звуження вен. Такий стан унеможливлює революцію.

«Про це я міг би тобі розказати набагато більше», — подумав Рубашов, але не озвався.

Тимчасом історія Малого Леві мала щасливий кінець. Відбуваючи чергове ув’язнення, він опинився в одній камері з колишнім цирковим борцем Паулем, котрий останнім часом працював у порту. До в’язниці потрапив за те, що під час демонстрації скористався борецькими навиками і скрутив поліцая вдвоє.

Малий Леві і Пауль заприятелювали. Виявляється, Пауль був організаційним секретарем осередку. Вийшовши з в’язниці, Пауль дістав йому документи, влаштував його на роботу і поновив у партії. Таким чином Малий Леві знову має можливість читати портовикам лекції з питань дарвінізму та пояснювати їм поточні постанови Центрального Комітету, мовби нічого й не трапилось. Він забув про котів і свою злість на партійних бюрократів. Минуло півроку — і він став політичним референтом портової організації. Все добре, що добре кінчається.

Рубашов справді зрадів, почувши щасливий кінець, бо не міг передбачити своєї реакції, якби вся ця історія закінчилася інакше. Він-бо знав, із яким завданням прибув. Якщо й була ще якась революційна якість, невідома йому, то це схильність до самообману. І Леві розкрив краєчок завіси над нею. Рубашов уважно подивився на Малого Леві. Той, не зрозумівши значення його погляду, злегка зніяковів і віддав почесть — цього разу недоречно — піднесенням своєї люльки до вуха.